Майже 18 років працюю суддею районного суду. За цей час розглянув тисячі справ, значна частина з яких була резонансною. Помилявся, але намагався бути чесним із собою й нелицемірним і відвертим з людьми, які приходять до суду. Так набув здатності усвідомлювати правду, й саме це дало мені змогу істотно підвищити якість і справедливість судових рішень. Тому й вирішив узяти участь у конкурсі до Верховного Суду, адже саме там необхідне служіння і праву, і правді.

Несподівано 12 квітня 2017 року отримав негативний висновок Громадської ради доброчесності. Інакше кажучи, там мене визнали не гідним посади судді Верховного Суду України саме за критеріями доброчесності й професійної етики. Цей вердикт мене не те що засмутив, радше здивував.

У ньому рада зосередилася на одному позаторішньому епізоді моєї діяльності. Тоді під моїм головуванням розглядали кримінальну справу з обвинувачення колишнього депутата Миколаївської міської ради у хабарництві. Під час розгляду справи сторонні в судочинстві особи, хибно розуміючи зміст своїх прав і нехтуючи обов’язками й використовуючи права у власному розумінні на шкоду іншим, поставили обвинуваченого в таке становище, що він не зміг належно вибудувати й висловити позицію у суді.

Суд же, маючи віру в добросовісність цих осіб, спочатку чесно роз’яснив їм сенс їхніх прав та обов’язків у найпростішій формі, а потім ухвалою виніс присутнім у залі стороннім у судочинстві особам попередження про неприпустимість порушення прав інших осіб.

А далі — за Достоєвським: «Той, хто неправдивий із собою і власної брехні дослухається, жодної правди ні в собі, ні навкруги не сприймає, не шанує ні себе, ні інших. Той, хто собі бреше, першим образитися може. Адже образитися часом дуже приємно, чи не так? І розуміє людина, що ніхто не образив її, сама собі образу вигадала і збрехала для краси, сама перебільшила, щоб картину створити, до слова причепилася, і з горошини зробила гору — знає це, однак найпершою ображається до приємності, до відчуття великого задоволення».

І збрехали: вигадали й вирок, і ухвалу, яких суд не виносив. Вирішили, що вигаданий ними ж вирок занадто м’який, а ухвала не відповідає закону. І до слова причепилися — вихопили з контексту цитати. І «перебільшили, щоб картину створити». І «збрехали для краси, з горошини гору зробили».

І, звісно, образилися, адже образитися часом дуже приємно.

Та саме ця образа стороннього спостерігача й стала єдиною підставою для негативного висновку Громадської ради доброчесності. Я обурювався, заперечував. Але раптом відчув вдячність до Громадської ради за те, що вона, попри брехливі слова, насправді надала високу оцінку моїй діяльності. Високу, бо фактично ставлячись до мене із прискіпливістю, що межує з упередженістю, встановила: за майже 18 років суддівської діяльності я не насудив собі майна або привілеїв, не ображав людей, що прийшли до суду по вирішення долі, а єдина пляма на моїй доброчесності — те, що я не пристав на брехню й саме цим порушив сумнівні права осіб, сторонніх у судочинстві.

Володимир АЛЄЙНІКОВ
для «Урядового кур’єра»