Найближчим часом РФ, схоже, не планує забиратися з Донбасу, присутність якої в конфлікті визнав і її міністр закордонних справ Сергій Лавров на другому Міжнародному науково-експертному форумі «Примаковські читання». Щоправда, пан Лавров висловився туманно. Однак яким Росія бачить своє майбутнє на найближчі сім років, зокрема й у питанні Донбасу, є чіткий документ, із яким не завадило б ознайомитися й українцям.

Називається він «Тези із зовнішньої політики і позиціонування Росії у світі (2017—2024 рр.)». Праця, що вийшла у червні цього року в Москві у рубриці «Зовнішня політика і безпека», містить 28 тез. Як зазначено на початку документа, це спільний проект Центру стратегічних розробок і Російської ради з міжнародних прав. Проведено 30 інтерв’ю з членами цієї ради: дипломатами, вченими-міжнародниками, керівниками ЗМІ, представниками бізнесу. Використано результати роботи групи науковців з Інституту світової економіки і міжнародних відносин ім. Є. Примакова.

Росія не була б Росією, якби не визнавала своєї величі. Недарма зазначено: «Росія сьогодні — одна з найбільш потужних світових держав. Країна зуміла подолати загрозу дезінтеграції й найважчі політичні наслідки розпаду Радянського Союзу. Вона веде активну зовнішню політику, послідовно обстоюючи свої інтереси за кордоном».

Але понадувавши щоки, автори документа вказали, що в РФ чимало проблем і вона багато в чому поступається провідним державам: «Відставання підриває суверенітет країни, обмежує її зовнішню політику, зводить її до вузького набору інструментів. Подолання відставання — стратегічне завдання, що визначає позиціонування Росії у світі. Відставання в розвитку економіки та інститутів управління — значно більша загроза для суверенітету й цілісності країни порівняно з реалістичними військовими загрозами, від яких Росія вже надійно захищена. Потрібне створення сприятливого міжнародного середовища для розв’язання цих проблем».

Недаремно кажуть: якщо не можеш із чимось упоратися, то очоль його. Так і з Росією. Її достойники переконані, що глобалізації не уникнути, тому слід намагатися посісти ключову позицію в перебігу процесу: «Росія стоїть перед гострою необхідністю вироблення оптимальної формули отримання вигод від глобалізації в інтересах свого розвитку, зберігаючи простір для широкого зовнішньополітичного маневру і захисту своїх інтересів у сфері безпеки».

Щоправда, крім розмитих фраз і узагальнень, у тезах чимало конкретики. Зокрема, з ким РФ слід дружити, як вибудовувати свої відносини з міжнародними організаціями і як заробляти гроші за допомогою експорту. Росія має намір зміцнювати відносини зі східними партнерами, зокрема Китаєм та Індією. Попри конфронтацію із західним світом, вона також за партнерські стосунки із США й країнами Євросоюзу. Щоправда, у документі є певні суперечності, бо ж Росія, з одного боку, хоче домінувати у світі (але об’єктивно оцінюючи свій економічний і військовий потенціал, розуміє, що нічого не вийде), а з другого — мов кіт Леопольд, вмовляє Захід: «Живімо дружно!»

РФ визнає, що на заваді цій дружбі українське питання, ключовий камінь спотикання у відносинах Росії та Заходу. І знову-таки подвійні стандарти. Росія запевняє, що намагається владнати українську проблему. Проте це не заважає цинічно заявляти: «Під час української кризи Росія возз’єдналася із Кримом, розв’язала проблему базування Чорноморського флоту, заблокувала на довгострокову перспективу членство України в НАТО. Однак це породило нові серйозні проблеми. Росія для України — стратегічний супротивник. Ворожнеча вкоренилася на рівні політичної ідеології та суспільної свідомості. Україну втрачено для Росії як партнера на довгий час. Київ послідовно вибудовуватиме військово-політичні відносини із західними структурами без членства в НАТО».

Винуватець пожежі тепер бідкається, що і сам, бідненький, від неї може постраждати: «Поблизу державних кордонів Росії тліє збройний конфлікт. Українське питання загострило відносини із Заходом, завдавши шкоди торгівлі, породжуючи гонку озброєнь, закриваючи багато напрямів співпраці, в яких зацікавлена сама Росія. Весь цей набір чинників становить ризики для Росії».

Тож який вихід із непростої ситуації, що склалася? «Необхідно вживати послідовні зусилля з ліквідації конфлікту на Донбасі. Проблема потребує як діалогу з Києвом, так і домовленостей із Заходом. Одномоментна операція в Україні неможлива. На дипломатів чекає тривале, поступове врегулювання. Швидкому перешкоджатимуть внутрішньоукраїнські чинники і суперечності зовнішніх сил».

Проте в Росії переймаються не тільки геополітичними, воєнними та економічними питаннями. Очевидно, картина відносин зі світом була б неповною, якби автори тез забули нагадати про роль російської мови і просування руского міра: «Російська мова і культура — значущий ресурс позиціонування Росії у світі». Чи таке: «Російська — одна зі світових мов, а російськомовна діаспора — серед найбільших у світі». Цілком в імперському дусі — зарахувати всіх російськомовних до своїх прихильників, навіть не поцікавившись, чи бажають вони цього самі.

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»