Нещодавно міністр юстиції Павло Петренко заявив, що Україна має намір оформити зобов’язання за рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) на користь громадян України цінними паперами. Йдеться про те, що держава випустить відповідні державні боргові цінні папери, які людина матиме право отримати в рахунок погашення своїх вимог. За його словами, деякі країни вже застосували такий механізм погашення боргів перед своїми громадянами за рішеннями ЄСПЛ. Нині напрацьовують такий механізм.

Це питання болюче для України. Згідно зі звітом за 2014 рік Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Наталії Севостьянової, на 30 листопада 2014-го на розгляді в суді проти України перебувало 13 600 справ (13,3% загальної кількості). Тобто Україна посідала перше місце за кількістю справ, які перебували на розгляді в цьому суді. Торік на виконання рішень ЄСПЛ з держбюджету було сплачено 169,8 мільйона гривень.

У таких рішень ЄСПЛ є дві складові: матеріальна (справедлива компенсація потерпілому) та заходи загального характеру (наприклад, внести зміни до законодавства). За даними Вікіпедії, протягом 2013 року Україна програла за позовами в Європейському суді з прав людини майже 33 мільйони євро, у 2014-му — маже 7,7 мільйона євро. За кількістю невиконаних рішень Україна посідає 4 місце серед усіх країн — членів Ради Європи.

Про те, наскільки доцільне запровадження державних боргових цінних паперів, які пропонують надавати людині в рахунок погашення її вимог щодо зобов’язань за рішеннями Європейського суду з прав людини, на сторінках «УК» розмірковують експерти.

Європейський суд з прав людини присудив п’яти заявникам з льотного персоналу, який у вересні 2011 року протестував проти затримок зарплат, відшкодувати 20 тисяч євро морального збитку. Фото Володимира ЗАЇКИ

Знайти ефективний механізм

Олександр ДЕМЕНТЬЄВ, юрист юридичної фірми «Ілляшев та Партнери»:

— Цю ініціативу оцінюю дуже позитивно. Негативна тенденція з приводу невиконання рішень Європейського суду усталена в Україні. Це означає лише одне: держава не виконує взятих на себе у 1997 році обов’язків з дотримання прав людини на своїй території. Захід вже понад десятиріччя болісно заплющує очі на таке ставлення України до власних зобов’язань, вислуховуючи наші виправдання про те, що грошей немає, економіки немає, бюджет дірявий, та ще й війна…

Нікому від таких виправдань не легше: ні інституціям Євросоюзу, що їм уже набридла ситуація, за якої, виявляється, розроблена ними правова система з дотримання прав людини може й не діяти, ні державі, яка змушена брехати, вигадуючи фіктивні аргументи, маніпулюючи фактами, відписуватися від ЄСПЛ з тисяч поданих громадянами заяв, стверджуючи, що «в нас усе — краще не буває». Не до душі це й нещасним громадянам, які сприймають рішення ЄСПЛ як «торжество справедливості», проте ці рішення, які, безперечно, є правовим вінцем демократії, переважно не можуть у нашій державі бути матеріалізовані у грошах.

Із цього приводу міністр юстиції й сам відзначав негативну статистику, називаючи цифру: 20% виплачених компенсацій від усіх рішень суду.

Щоб уточнити причину такої ганебної статистики, необхідно розуміти механізм виконання рішень у державі. У бюджеті на кожен наступний рік закладають певну суму на виплати заявникам коштів у тому обсязі, який вказує Європейський суд у рішенні, постановленому проти держави. Переглядаючи ці бюджети України та підсумовуючи присуджені судом щороку суми, не розумієш, за рахунок яких коштів держава планує (планувала) виконувати свої зобов’язання, адже щороку загальна сума присуджених ЄСПЛ виплат перевищує закладені державою на це кошти.

Також не зрозумілим залишається алгоритм дій і підрахунків, яким керується уряд, закладаючи в бюджет суми, що мають закривати виконання зобов’язань перед ЄСПЛ. Заради справедливості варто зазначити, що держава в цьому разі винна лише у встановленні неправильного механізму виконання рішень ЄСПЛ, оскільки насправді жодна людина — експерт чи спеціаліст — не може спрогнозувати, за які справи конкретного року візьметься Європейський суд, за якими буде прийнято остаточні рішення, які суми він присудить. Достеменно не відомо, за яким принципом у суді відбуваються ці процеси.

Наприклад, абсолютно неможливо було спрогнозувати присудження судом у 2013 році компанії «Агрокомплекс» суми 23 мільйони 30 тисяч євро моральної, матеріальної компенсації, а також компенсації за витрати на адвокатів. З огляду на тяжкість порушень, виявлених Європейським судом у справі «Агрокомплексу», сума, яку він присудив, могла прогнозовано перевищувати присуджені 23 мільйони євро. Суд вказав на те, що українські суди, які розглядають справу «Агрокомплексу», не були неупередженими та незалежними, оскільки у процес розгляду цієї справи неодноразово втручалися високопоставлені державні особи, зокрема екс-президент України Леонід Кучма. Скасування чинного судового рішення, що визначало суму заборгованості перед «Агрокомплексом», порушувало принцип правової визначеності, а судове провадження було надмірно тривалим і непорівнянним із поняттям «справедливий суд». Крім того, механізм, за допомогою якого держава Україна позбавила компанію «Агрокомплекс» її майна, порушував право компанії-заявника на мирне володіння своїм майном.

Показово, що сума відшкодування для «Агрокомплексу» більша за кошти, закладені державою в бюджеті на 2013 рік на виконання рішень міжнародних судових органів, постановлених проти України.

За таких умов, очевидно, абсолютно непрогнозоване виконання в Україні рішень Європейського суду з прав людини, тож держава потребує нового ефективного механізму. Вбачається, що новий механізм, який дасть змогу поліпшити ситуацію з виконанням рішень ЄСПЛ, було погоджено зі спеціалістами з Ради Європи, які мають значний досвід у наданні експертної допомоги під час вироблення заходів, які покликані покращити ситуацію з дотриманням прав людини. Отже, погоджений із ними новий механізм має позитивно вплинути на процеси, пов’язані з виконанням рішень Європейського суду.

Замість грошей — боргова розписка

Дмитро ЛЕОНОВ, директор Українського інституту розвитку фондового ринку:

— На мій погляд, така ініціатива викликана сукупністю чинників. По-перше, високим рівнем порушень прав людини в Україні, який таким залишається і тепер за браком державних дієвих превентивних заходів та наявного низького рівня правової підготовки посадових осіб системи органів державної влади.

По-друге, активізацією системи захисту прав людини в міжнародних судових інстанціях, зокрема європейських, рішення яких обов’язкові до виконання.

По-третє, високий рівень матеріального відшкодування порушених прав людини за окремими справами.

По-четверте, скрутним становищем державного бюджету, для якого витрати на покриття таких відшкодувань непередбачувані та незаплановані.

Отже, не маючи фінансового ресурсу на покриття таких виплат, держава намагається розрахуватися із громадянами, права яких порушила, фактично своїми борговими розписками замість грошей. Тож можна сказати, що це прямий наслідок конфлікту між звичним для вітчизняної системи державної влади нехтуванням правами своїх громадян і євроінтеграційними зобов’язаннями та визнаними механізмами захисту цих прав, коли посилення відповідальності влади ще й монетизується у вигляді грошових компенсацій.

Мені не відомо про позитивний світовий досвід оформлення цінними паперами таких зобов’язань держави в інших країнах. Адже шкода, завдана людині, мала негативні наслідки не тільки під час неправомірних дій держави щодо цієї людини, а й довго тривала, допоки людина намагалася захистити свої права та отримати відповідне рішення з цього питання. Отже, й відшкодування слід виплачувати одразу, бо воно фактично вже відстрочене без будь-яких відсотків та нарахувань за цей час. Тому навіть якщо така практика й існує, держави її не популяризують, оскільки це принизливо для держави і для людини.

Що стосується комерційної ринкової складової запропонованого механізму, то слід згадати аналогічну ситуацію, в якій наша держава вже перебувала, коли за браком коштів у державному бюджеті вона замість грошей видавала бюджетним організаціям казначейські векселі. Ні до чого доброго це не призвело, бо отримувач таких боргових розписок держави, щоб отримати реальні гроші, був змушений пропонувати їх на продаж фінансовим установам, які викуповували їх за 50—60 відсотків їхньої вартості. Розмір дисконту визначався одночасно, з огляду на безвихідну ситуацію власника такого боргового зобов’язання держави, якому конче були потрібні реальні гроші, і високу недовіру до держави, яка неодноразово за останні 17 років доводила свою безвідповідальність за погашення власних боргів.

Зрозуміло, що для спекулятивних операцій такий інструмент буде привабливим для банківських та небанківських фінансових установ, які скуповуватимуть у людей ці боргові зобов’язання. Проте людина, чиї права порушила держава, фактично отримає лише трохи більш як половину належного відшкодування, повна сума якого, до речі, визначалася відповідно до завданої цій людині шкоди.

Зрозуміло, що в нашій країні завжди діяв принцип «краще щось, аніж нічого», проте, мабуть, сфера компенсацій шкоди за порушення прав людини вимагає більш сумлінного та менш прагматичного підходу держави. А сама держава має вживати заходи до підвищення якості та правомірності дій державних органів влади на всіх рівнях, зокрема чітко визначивши норми та умови матеріальної відповідальності винних посадових осіб, що могло б виступити джерелом відшкодування витрат бюджету на виплати за заподіяну людям шкоду. Хоч оприлюднені декларації про доходи сучасних держслужбовців інколи викликають бажання «подати їм на бідність», від чого втримує лише доволі забезпечений вигляд цих осіб.

Може статися, що джерел виплат штрафів за завдану людям шкоду в наших держслужбовців, окрім їхньої формальної копійчаної зарплати, й не виявиться. Проте, на мій погляд, такого повного та цинічного ухилення від матеріальної відповідальності держслужбовців можна було б позбутися, наприклад, запровадивши для всіх державних посадових осіб обов’язкове страхування їх відповідальності за завдану шкоду внаслідок їхніх дій або бездіяльності під час перебування на державній посаді.

Матеріал підготувала Вікторія КОВАЛЬОВА,
«Урядовий кур’єр»