На початок жовтня деякі політичні сили вже анонсували широкі акції протесту, до яких хочуть долучити шахтарські колективи через існуючу заборгованість із заробітної плати. За такої ситуації керівництво Луганської обласної військово-цивільної адміністрації прагне діяти на випередження. Саме тому Юрій ГАРБУЗ вже домігся істотного скорочення існуючого перед гірниками краю боргу. Про перспективи подальшої роботи галузі — в ексклюзивному інтерв’ю очільника області «Урядовому кур’єру».
.jpg)
— Незважаючи на те, що в обсязі промислового виробництва регіону видобуток вугілля становить не більше 10%, саме тут зосереджено чи не весь комплекс соціальних проблем. Від стану справ у галузі залежить доля не менш як тридцяти тисяч мешканців області: це гірники та члени їхніх родин.
У поточному році ця галузь в області працює украй напружено, передусім через брак бюджетного фінансування. Минулого року певні кошти уряд надавав і це давало змогу гірникам оновлювати основні засоби виробництва, матеріальну базу, щоб готувати нові забої та вести проходку. Адже, скажімо, важливою складовою проходки є аркове кріплення, а воно нині коштує дуже дорого, від 6 до 8 тисяч гривень за один комплект. З огляду на те що для проходження одного метра проходки потрібно два комплекти арки, стає зрозуміло, як дорого коштують підготовчі роботи на шахтах.
До того ж за умови, коли немає будь-якої державної підтримки, зростає заборгованість із заробітної плати. Із нарахуваннями станом на травень поточного року вона становила 136 мільйонів гривень. Але ж люди працювали і мають отримати заробітну плату!
Тож довелося особисто вести переговори з керівництвом Міненерговугілля. І лише після цього було погашено майже 50 % заборгованості. Вугільна галузь — єдина монополія держави і, на мій погляд, саме на ній повинні концентрувати безпосередню участь уряд, галузеві міністерства, місцеві органи влади. Маємо забезпечити корінний перелом у ситуації, що склалася в цьому секторі економіки, та позбавити можливості скептиків говорити про розвал вугільної галузі, використовувати шахтарські проблеми для власних політичних цілей.
Щоб уникнути хронічного недофінансування вугледобувних підприємств на капітальне будівництво, забезпечити їхню роботу та стійкий розвиток, ми звернулися до уряду з проханням ініціювати зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» у частині включення видатків на фінансування державних підприємств «Лисичанськвугілля» та «Первомайськвугілля» в обсязі майже два мільярди гривень.
— Як охарактеризувати роботу галузі сьогодні?
— За вісім місяців поточного року гірники Луганщини видобули 390 тисяч тонн вугілля. Порівняно з відповідним періодом 2015 року це менше на 217 тисяч тонн.
Пояснити такий стан речей можна тим, що дві аварійні ситуації трапилися в ДП «Лисичанськвугілля». Йдеться про самозаймання вугілля нової лави на шахті імені Мельникова. Щоправда, щодо цієї шахти є бачення перспективи, нещодавно тут відбулася нарада фахівців та ухвалено рішення розблокувати лаву. А для цього необхідні кошти, щоб закупити арки для проведення проходки. Тоді лава зможе працювати з навантаженням до 1200 тонн на добу, а шахта поверне собі звання флагмана підприємства.
Навесні цього року сталася пожежа на шахті «Привольнянська». Пожежу ліквідувати не вдалося, і тепер ця шахта підтоплена. Питання її розконсервації — під сумнівом.
У ДП «Первомайськвугілля» ситуація схожа. Бракує коштів для модернізації та зарядки нових лав. Зокрема там маємо проблему відкачки води, бо всі виробничі потужності підприємства «Укршахтгідрозахисту» залишилися на непідконтрольній уряду території. Нині існує небезпека затоплення шахти «Золоте», а поступово й інших шахт через існуючі перетоки. Для вжиття заходів щодо розв’язання цих проблем ми неодноразово зверталися до РНБО та профільних міністерств, але поки що їхньої чіткої позиції у цьому питанні немає.
Із початку нинішнього року ДП «Лисичанськвугілля» видало на-гора 164 тисячі тонн, а ДП «Первомайськвугілля» — 226 тисяч тонн вугілля. Всі вугільні підприємства загалом спрацювали гірше, ніж торік.
Але в області є такі шахти, де повністю підготовлено вибої, і потрібно тільки обладнання, щоб вони запрацювали з більшою продуктивністю. Є лави з хорошими пластами (висотою до 1,7 метра), але з оснащенням там проблеми: ані кріплення, ані комбайна — нічого немає, видобувати вугілля нічим. На жаль, на розвиток вугільного виробництва коштів не надано.
— Про який обсяг коштів ідеться?
— Нам потрібно на капітальне будівництво 92,5 мільйона гривень та на технічне переоснащення 923,2 мільйона гривень.
— На ваш погляд, що треба зробити першочергово?
— Обласна адміністрація ініціювала кілька нарад із питання виходу з кризи. Однією з умов стабільної роботи наших вугільних підприємств є запуск на нашій території збагачувальної фабрики. Я особисто обговорив це питання з міністром Ігорем Насаликом, і він підтримав думку про необхідність такого будівництва.
Бо як воно нині? Шахтарі видають вугілля на-гора. Потім його везуть на збагачувальні фабрики у Донецьку область, оскільки всі такі об’єкти залишилися на тимчасово непідконтрольній Україні території. Далі повертають назад і продають на енергоринку. Якщо змінити цю систему, то тільки на перевезеннях ми заощадимо 60—70 мільйонів гривень на рік, адже весь цей рух здійснюють залізницею.
Треба сказати, що економічного ефекту від того менеджменту, який є у вугільній галузі, немає зовсім. Кандидатури керівників вугільних підприємств не було погоджено з обласною держадміністрацією, їх затверджено без урахування специфіки регіону. Програми роботи вугільних підприємств на місцевому рівні не узгоджено. Ніхто з директорів вугільних підприємств досі не подав планів виходу із кризової ситуації.
А шахтарям байдуже, які менеджери управляють їхніми підприємствами, вони вимагають одного — виплати зарплат.
Тим часом видобуток вугілля має таку собівартість, що майже нівелює вигоду. До того ж у нас є підприємства, де фонд заробітної плати до 40 мільйонів гривень, а відвантажують вони вугілля за місяць до 10 мільйонів гривень. Тобто створено ситуацію, коли шахтарі виходять на роботу, хоча їхня заробітна плата теоретично безпосередньо залежить від виробітку. Втім, роботи бракує, бо немає грошей на зарядку лав.
Де взяти гроші, щоб покрити різницю між видобутком та фондом заробітної плати?
Нині перед вугільними «генералами» поставлено головне завдання: прорахувати економіку роботи підприємства. Впроваджувати та виконувати технічні програми, які б допомагали регулювати зольність того вугілля, що у нас видобувають. Необхідно вжити заходів, щоб зменшити фонди заробітної плати, задля цього скоротити штат трудових колективів, передусім звільняти пенсіонерів, кількість яких, наприклад, серед працівників тієї ж шахти Мельникова сягає половини. Тобто треба змінювати психологію шахтарів, багато з яких думають, що профільне міністерство ухвалить будь-який проект та надасть кошти.
Шахтарські «генерали» мають визначитися з реальними перспективами.
Розвиток подій свідчить, що уряд розуміє ситуацію, готовий фінансувати потреби вугільної галузі, та лише за певних умов — якщо це окупиться найближчим часом.
Ми впевнені, якщо серйозно зайнятися тутешніми шахтами, вкласти кошти в проекти, які окупатимуться за півтора-два роки, можна наростити обсяги видобутого вугілля, що, безсумнівно, буде на користь країні.
Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Юрій ГАРБУЗ. Народився 18 листопада 1971 року в смт Мілове. Починав трудову діяльність учителем у сільській школі. У 2006 році здобув вищу освіту в Луганському аграрному університеті за спеціальністю «менеджер-економіст». Керував приватним фермерським господарством. Працював головою Марківської РДА та Міловської РДА, був головою Марківської райради. На парламентських виборах 2014 року обраний народним депутатом України. З квітня 2016 року призначений головою Луганської ОДА — керівником обласної військово-цивільної адміністрації.
Ми в Google+