СВЯТИНІ 

Врятувати унікальну дерев’яну церкву ще можна, ось тільки хто за це візьметься?
 

Таких дерев’яних церков, як у Драбівцях Золотоніського району, не довелося бачити на Черкащині більше ніде. Збудована в шістдесятих роках ХVІІІ століття, вона не тільки дожила до наших днів, а й, здається, жила б іще довго, якби не попередні «реставрації», яким споруда піддавалася не раз. Про це трохи нижче. А за перо змусив узятися той факт, що пам’ятка архітектури національного значення, яскравий зразок народної дерев’яної архітектури Придніпров’я, Свято-Троїцька церква нині просто на очах руйнується.

Настоятель храму отець Віталій разом із сільським головою Олександром Герасименком з розпачем звертають увагу на діряву покрівлю та пошкоджені гниллю перекриття. До того ж, будівля відчутно просідає, адже тримається не на міцному фундаменті, а на дерев’яних балках. Як тут не забити на сполох?

Побудована в 1764—1765 роках, як традиційна тризрубна одноверха церква з восьмигранним центральним зрубом та шестигранними вівтарем і бабинцем, споруда дійшла до нашого часу в спотвореному вигляді. Внаслідок великої перебудови у 1864 році, що була пов’язана з необхідністю збільшити церкву — її підігнали до взірців типових так званих єпархіальних церков, що будували в другій половині XIX століття. Храм спотворили ще й зовнішнім декором, прибудовою портиків при вході до дзвіниці та бічних крил, ліквідацією граней вівтаря і піддашшя, заміною форми дахів та бані. Тоді ж церкву ошалювали. Остання реставрація в 1990 році також виявилася не дуже вдалою, хоч бригада Львівської реставраційної майстерні й намагалася повернути їй первісний вигляд.

Сільський голова Олександр Герасименко та настоятель церкви  отець Віталій все ще вірять, що церкву вдасться врятувати. Фото Катерини КРИВОПИШИНОЇ

— Після останньої реставрації, — пояснює Олександр Герасименко, — почала протікати покрівля. — Церкву необдумано обшили гонтом, і нині під ним псується дерево. Своїми силами нічого зробити не можемо. По-перше, в куцому сільському бюджеті на це бракує коштів, а по-друге, об’єкт перебуває під державною охороною.

Щоправда, рятувати церкву самотужки селяни таки намагалися. Однак зібраних грошей вистачило лише на поточний ремонт. За словами протоієрея Віталія, це єдина церква для жителів трьох прилеглих сіл — Драбівців, Маркизівки та Сеньківців. Не так давно поруч існувало дві дерев’яні церкви XVIII ст., але одну з них — Миколаївську  —  перенесено до етнографічного комплексу в селі Стецівка Чигиринського району, а в Драбівцях лишилася Троїцька.

Усі косметичні ремонти тут проводять коштом вірян. Люди постелили лінолеум, оновили іконостас. Але реконструювати будівлю зовні їм просто не під силу. Гонт, яким обшито споруду, нині висох, покоробився й під час опадів протікає. Як пояснює протоієрей Віталій, реставратори явно порушили технологію, адже кожну дощечку слід було прокип’ятити в оліфі, аби вона набула водовідштовхувальних властивостей, однак цього не зробили.

Церква входить до Держ­реєстру архітектурних пам’яток. Але за останні 20 років держава не виділила на неї жодної копійки. Як підрахували в селі, на відновлення пам’ятки потрібно майже 1,5 млн грн. Селяни разом із представниками місцевої влади протягом останніх двох років стукають у всі владні двері, зокрема зверталися й до народних депутатів із проханням допомогти врятувати пам’ятку, однак їх поки що не чують.

Більшість збережених до наших днів дерев’яних культових споруд нині розташовані в західній частині України. На Черкащині, приміром, їх лишилося не так багато. Тим часом українські дерев’яні храми — прекрасні автентичні пам’ятки, в яких яскраво виражені національні риси архітектури. Чимало з них, які не мають аналогів у світі і відомі лише обмеженому колу фахівців та аматорів, часто залишаються поза увагою туристів та й суспільства взагалі. Пожежі, замокання, варварське ставлення — скільки пам’яток уже втрачено і скільки ще загине через людську недбалість?