Проєкт «Марія-90» знаково розпочато в день народження автора однойменного роману титана українських слова і духу Уласа Самчука, який народився і виріс у селі Дермань на Рівненщині. Саме він небайдужим художнім словом уперше розповів світові про Голодомор через долю української жінки Марії та її сім’ї. Роман написано у 1932—1933 роках. Тож 90-річчя величезної трагедії українського народу збігається з появою на світ цього унікального художнього твору. До речі, його вперше видали у Львові 1934-го, вдруге — 1941 року.

Ідея проєкту полягає в тому, щоб привернути увагу світу і до постаті самого Уласа Самчука, й до Голодомору, й до нинішнього геноциду нашого народу. Тож організатори презентували його між сигналами тривоги.

Значення глибини задуму, як на мене, переоцінити складно. Бо історія селянки Марії та її родини й нинішні кадри з Маріуполя (за гіркою іронією долі, теж міста Марії) із записами на стінах підвалів тих, хто тут відійшов в інший світ, наче перегукуються. Майже через століття імперія повторює геноцид українців. Усе, як застерігав наш пророчий Улас Самчук, тільки ми, на жаль, не чули. Чи ж почуємо нині?

Саме для того, щоб українців таки почув увесь світ, на малій батьківщині Волинського Гомера започаткували читання «Марії». Це відеосюжети за участю відомих людей — літераторів, митців, науковців, представників діаспори. Їх відкрив наш земляк директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук Микола Жулинський відерозповіддю про непересічну постать Уласа Самчука. До проєкту вже долучилися голова Рівненської ОВА Віталій Коваль та обласної ради Андрій Карауш, ректор Національного університету «Острозька академія» Герой України Ігор Пасічник, філософ, письменник і публіцист Петро Кралюк, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців історик Андрій Жив’юк, письменниця Ксенія Циганчук. 

Неперевершено прозвучав уривок з «Марії» у виконанні заслуженого майстра спорту України з плавання Анни Хлистунової-Шарпар: «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі.

Тих кілька днів, що прожила з заплющеними очима по народженню, не входять у рахунок. Це не значить, що вона не бачила неба й землі. Вона вже чула їх, бо була єством, яке ворушилося, чуло голод і голосно про це нагадувало».

Письменниця Анна Лимич щойно отримала літературну премію імені Уласа Самчука. Фото надав автор

Карби національної пам’яті

«Роман «Марія» Улас Самчук присвятив своїй першій дружині Марії Зоц. А в її особі — всім «матерям, які померли голодною смертю в 1932—1933 роках». Головна героїня Марія народилася в 1861 році, коли український селянин отримав право на користування землею. І померла в Голодомор, коли вся свобода для нього завершилася.

Цей роман — про недалекоглядність українців, які не могли виокремити і обстояти власні життєві цінності, а тому (зокрема, в центрі та на сході України) підтримали владу більшовиків. А це означає, що в своїх бідах часто винні й ми самі. Якби зі здобуттям нашої незалежності ми були сильними та єдиними, не толерували всього російського, пильніше берегли власну ідентичність,  можливо, не було б і нинішньої війни», — вважає письменник і науковець Петро Кралюк.

Заступник начальника ОВА Сергій Гемберг: «Коли увага світу прикута до України, маємо поширювати такі постаті й такі твори. «Марія» — роман про криваву правду українського народу і водночас той історичний, науковий і духовний прорив, якого нині потребує кожен українець, що ставить собі питання: чому це повторюється? Чому імперії вбивають нас? Титан українського духу Улас Самчук роздумує над нашою ідентичністю: як було, як є і як буде. У сторінки «Марії» назавжди вкарбована наша національна пам’ять. Та, яка дає нам сили боротися з ворогом нині».

Директор обласної універсальної наукової бібліотеки Валентина Ярощук пригадує: «На початку 1990-х років бібліотека вела листування із Сидором Кравцем, який походив з Тернопілля, а на той час жив у США. Він пропонував українським книгозбірням свою бібліотеку, бо вже збирався в будинок для літніх людей. Коли до нас приїхав контейнер із книжками, ми в буквальному сенсі відкривали для себе нову українську літературу, якої не знали і не могли знати. Там була й «Марія» Уласа Самчука — перший художній твір про Голодомор, написаний мовою, яка побутувала на Волині в середині 1930-х. Згодом до нас потягнулася молодь, діти, які за цим романом готували шкільні твори — проникливі розвідки юних сердець. Адже «Марія» та трилогія «Волинь» увійшли до шкільної програми. Однак за часів януковича Уласа Самчука зі школи вилучили. Нині, коли припадаємо до своїх джерел, маємо неодмінно повернути його».

Повернути Волинського Гомера у школу

Іван Вєтров, голова обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка продовжує тему: «Про необхідність повернути Уласа Самчука у шкільну програму просвітяни вже неодноразово зверталися до Міністерства освіти і науки. Торік у номері за 8 вересня «УК» опублікував про це матеріал «Поверніть Уласа Самчука!», підтримавши нашу ініціативу. Сподіваюся, що вже наступного навчального року це станеться. Образливо, що мислитель, якого визнали літературна Європа, світ, залишається на задвірках шкільної освіти. Ще й у такий важливий для кристалізації нації час».

Доктор філологічних наук Степан Хороб із Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника так обґрунтовує необхідність повернення Уласа Самчука у школу: «І не лише про «Марію» йдеться. Приміром, трилогія «Волинь» стосується національної самоідентичності українців на початку ХХ століття та в роки Першої світової війни. Її присвячено створенню УНР і спробі втримати Українську державу, попри зазіхання росії й кривавого муравйова, який знищив під Крутами цвіт українства й скупав Київ у крові».  

На малій батьківщині Уласа Самчука цінують і шанують. Національний університет «Острозька академія» за підтримки єдиної розпорядниці спадщини Уласа Самчука Оксани Бризгун-Соколик (Канада) вже вдесяте оголосив конкурс для студентської та учнівської молоді. Нині він має назву «Улас Самчук на культурному фронті сучасної російсько-української війни» і проходить у чотирьох номінаціях. 25 травня  переможці отримають премії та цінні подарунки. Час іще є, долучайтеся.

А найвищу літературну нагороду Рівного — персональну премію імені Уласа Самчука у 118-й день його народження отримала наша письменниця Анна Лимич за історичну роботу «Від чеського Квасилова до Рівненської громади». Звісно, в сакральному для рівнян місці — літературному музеї Уласа Самчука.

Одне слово, маємо відповідь на історичне запитання Черчилля, заради чого ми воюємо: заради нашого світлого соборного майбутнього, яке формуємо на таких непересічних постатях, як Улас Самчук. 

ДОВІДКА «УК»

Улас САМЧУК народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань тодішнього Дубенського повіту Волинської губернії. Коли йому було 8 років, сім’я переїхала в Тилявку тодішнього Кременецького повіту (нині Тернопілля). Засновник і редактор газети «Волинь» (1941—1943), що виходила в Рівному. Добре володів німецькою, польською, чеською, російською, менше —  французькою. Входив до складу ОУН, згодом — член уряду УНР у вигнанні. У різні роки студіював у Бреславському та Українському вільному університетах, жив і творив у Чехословаччині, Німеччині, а з 1948 року — в Канаді. Там і помер 9 липня 1987 року, похований на Українському цвинтарі святого Володимира поблизу Торонто.