Цими днями в Україні пам’ятна дата — 78-мі роковини депортації з Криму кримськотатарського народу на фоні повномасштабної війни, розв’язаної в Україні російською федерацією, — спадкоємицею злочинного радянського режиму.

Цього дня слова «Никогда снова!», «Ніколи знову!», «Never again!» звучать як гірке глузування з уроків Другої світової війни, бо знову стали реальністю нацизм і геноцид, вбивства та насильство, депортації та викрадення дітей і дорослих за одну лише належність до України.

Про те, як вижити українцям після геноциду росії і якими вийшли з депортації 1944 року кримські татари, чому не можна підривати Керченський міст і як буде звільнено Крим, Укрінформу розповів заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, колишній політв’язень Ільмі УМЕРОВ.

— Ільмі Рустемовичу, на вашу думку, депортація 1944 року зламала кримських татар чи загартувала?

— На мою думку, після депортації ми стали значно сильнішими. Відомо, що за час шляху у вигнання і за перші роки життя в депортації народ втратив майже половину своєї чисельності. Людей косили голод, хвороби, поневіряння. Але найпринизливішим було те, що для них було встановлено комендантський режим, за порушення якого карали вироком до 20 років в’язниці. Цілих 12 років люди не могли бачитися одне з одним, шукати родичів і членів сім’ї, яких загубили.

Але після 1956 року, коли комендантський режим було скасовано, з’явилася можливість пересуватися з одного населеного пункту до іншого, хоча їздити до Криму було заборонено назавжди. Саме можливість зустрічатися та обговорювати проблеми, з якими зіткнувся народ, згуртували кримських татар проти жахливої несправедливості та сприяли виникненню у 1950-х роках національного руху. З роками він міцнів, розвивався, розширювався і трансформувався в організованіші представницькі структури — ОКНР (Організація кримськотатарського національного руху), Меджліс, Курултай. Повернувшись до Криму, 1991 року кримські татари скликали другий курултай, прив’язавши його до першого, що відбувся 1917 року в Бахчисараї, зберігши таким чином історичну спадкоємність та форму політичної організації.  Відтоді ми маємо представницькі органи.

— Саме вони дали змогу кримським татарам вийти із депортації сильними?

— Так, вони значно зміцнили наше становище, коли ми повернулися на батьківщину, причому настільки, що влада в Криму називала нас паралельною владою, хоч ми на це не претендували. Але тепер претендуватимемо. І у проєктах, які підготувала комісія Буткевича (Володимир Буткевич — керівник робочої групи з підготовки змін до 10-ї глави Конституції України про АРК. — Ред.), прописано і місце Меджлісу з Курултаєм, і те, як прийматимуть рішення у парламенті, на які питання впливатиме Меджліс, на які — Курултай, усе це враховано.

Сьогодні законопроєкт про статус кримськотатарського народу чекає на свій розгляд, він на черзі у Верховній Раді. Звісно, якби він був прийнятий пакетом разом із законом про корінні народи, коли було понад 300 голосів, було б краще. Але ми припускаємо, що і його підтримають українські депутати, і це стане ще одним кроком до відновлення в Криму національної автономії корінних народів України та загалом до зміцнення української державності.

— Яким досягненням кримських татар сприяли організація та створення їхніх представницьких органів у Криму за роки незалежності України?

— Окупація Криму завадила до кінця здійснити відновлення та поповнення ресурсів, втрачених після депортації. Ми почали відкривати національні школи, реалізовували інші освітні та культурні проєкти. Ми, звісно, не завершили процес повернення з місць депортації всіх кримських татар — сотні тисяч ще залишилися на теренах колишнього СРСР. Але нам вдалося більш-менш організувати певну систему освіти кримськотатарською мовою. При цьому попит на національні школи був дуже високим, хоча через катастрофічну нестачу підручників змогли відкрити лише 15 кримськотатарських шкіл.

Великою мірою, починаючи з 1991 року, після того як розвалився союз, українська влада дозволяла нам робити те, що ми могли зробити самостійно, особливо не допомагаючи нам, але й не перешкоджаючи. Вони завжди йшли за нами, а не попереду. Ми спершу щось зробимо, погаласуємо, посваримося, потім уже за фактом розпочиналася якась робота.

— Наприклад?

— Приміром, найбільший наш проєкт — так звані земельні самозахоплення або, як ми кажемо, самоповернення. Завдяки їм 45 тисяч сімей кримських татар здійснили безкровне повернення на батьківщину, самотужки збудувавши собі житло. Українська влада лише через кілька років після захоплення землі почала оформляти ділянки та реєструвати кримських татар. Потім почали облаштовувати ці території, проводити мережі, комунікації, і все це обходилося в рази дорожче, ніж якби цей процес відбувався злагоджено та цілеспрямовано.

Якби з 1989 року, а саме тоді розпочалося наше масове повернення до Криму, влада з власної волі відводила та узаконювала придатні для будівництва житла земельні ділянки, вони були б у межах населених пунктів, розташовувалися ближче до наявних комунікацій та коштували б державі набагато дешевше. А так наші 300 селищ-самобудів дуже дорого обійшлися Україні. І так вирішувалися практично всі наші проблеми — не за домовленістю, а за фактом, не завдяки, а всупереч.

— Які проєкти реалізують кримські татари у Криму сьогодні?

— Усі проєкти, підтримані російською владою у Криму, зокрема кримськотатарські, є політичними. Є недержавні культурні проєкти, які спонсорують місцеві підприємці та які, доки працюють, мають, за можливості, заохочувати і підтримувати. Але зараз їх дедалі менше і незабаром зовсім не стане. Наприклад, новинний сайт Crimean Tatars чимось не догодив Аксьонову (так званий глава окупаційної влади Криму. — Ред.), щось не сподобалося йому і в проєкті «Кара Деніз продакшн». Кажуть, їх можуть закрити. Під загрозою закриття і проєкт «Къырымда яша!» («Живи у Криму»).

— Наскільки актуальною сьогодні у Криму є проблема збереження та виживання?

— Навчитися виживати у Криму сьогодні актуально, як, мабуть, ніколи в історії. Навіть після першої анексії Криму росією в 1873 р. проблема виживання не була настільки складною. Тоді вихід кримських татар був масовим, кількість людей у Криму теж зменшувалася, але настільки погано, як зараз, кримським татарам і тим, хто живе у Криму, не було.

Зараз на величезній території росії, якщо умовно зарахувати Крим до росії, єдиною групою людей, об’єднаних за етнічною ознакою і не лояльних до путіна, є кримські татари. У всій росії такої етнічної групи, такого народу, який був би дисидентом, більше немає. Рівень свідомості та вміння орієнтуватися у політиці у кримських татар дуже високий. Хіба таке може сподобатися росії?

— Що б ви порадили українцям, які зазнали шоку і потрясіння від дій рф в Україні? Як людям морально пережити те, що сталося, після того, як вони вижили фізично?

— Виживати морально та психологічно буде складно насамперед тим, хто перебував увесь цей час під впливом пропаганди росії. Їм насамперед потрібно вибудувати причиново-наслідкові зв’язки між їхніми колишніми політичними пріоритетами і тим, що відбувається сьогодні в Україні. Потрібно зробити висновки та зрозуміти: багато що залежало від їхнього вибору під час голосування за своїх представників у владі.

І якщо цієї теми торкатися, мені здається, варто нагадати, що багато громадян України на останніх виборах голосували за партію, яка була проти України, що вони обирали мерів, які обстоювали не проукраїнські позиції. Нині ж їх вбиває та країна, за яку вони чіплялися. Їм треба зрозуміти, що з їхньої вини постраждала, причому більшою мірою, ніж вони, та частина людей, яка була на проукраїнських позиціях.

— Хіба не скрізь однаково страждають люди лише за належність до громадянства України?

— Ситуація не скрізь однакова. Там, де росія почала контролювати якісь населені пункти, наприклад, у Херсонській області, окупанти зі списками проукраїнських активістів, журналістів ходили до їхніх домівок. Хтось дав їм ці списки! Людей викрадали, відвозили у підвали за політичні переконання, декого судили та незаконно виносили вироки у Криму. Місцезнаходження багатьох людей досі не відоме. Думаю, сьогодні влада пожинає результати своєї бездіяльності…

— ...в українізації проросійських регіонів?

— І в цьому також. Я в багатьох інтерв’ю, починаючи з 2014 року, неодноразово говорив, що на прикладі Криму нам треба робити відповідні висновки. У Криму 70—80 відсотків держслужбовців та правоохоронців були налаштовані на росію, і у 2014 році вони стали зрадниками майже всі. У Херсоні цей відсоток навіть вищий, бо там немає кримських татар, принаймні не 17%, як у Криму. Тому там трапилася така сама ситуація, як у Криму. Дуже багато держслужбовців стали проти України, і репресії сьогодні проводяться проти тих, хто не змінив своєї позиції. Більшість із них змушені були виїхати з регіону.

І якщо подібне трапиться у Миколаєві чи Одесі, боюся, ситуація може бути такою самою. Тобто Крим Україну мало чого навчив. І наприкінці 1980-х, коли ми почали повертатися до Криму, наша проукраїнська позиція нічого не навчила. У Києві в цьому вбачали якусь каверзу, і в багатьох доповідних записках з Криму каналами спецслужб ішла інформація, що кримські татари становлять загрозу незалежності України. А тим часом нам усім треба було українізувати Україну. Але не грубо — приїдемо «поїздом дружби» і всіх вас тут замочимо. Цього б ніхто не допустив, але були люди, які це промовляли. Не лише Крим, а й Херсон, Донецьк, Луганськ потребували збалансованої національної політики — там теж було багато антиукраїнських настроїв.

— Як, на вашу думку, треба вчинити з тими, хто пішов працювати на окупаційну владу?

— Я думаю, у цьому питанні має бути як загальний, так і індивідуальний підхід. Індивідуальний підхід знадобиться, коли розпочнуться судові розгляди, бо кожен має відповідати за те, що він зробив. Це буде багато процесів, вони будуть відкритими, з безліччю свідків — також відкритих, не засекречених. Наприклад, заступник голови сільради — начебто він колабораціоніст, але чи завдав він шкоди, потрібно буде з’ясовувати за допомогою свідків у суді. Або, наприклад, дільничний поліцейський — у нього держслужба та посада, хоч і дуже маленька. Але, можливо, як дільничний він допомагав людям, когось рятував, приносив користь суспільству, на відміну від тих правоохоронців, які незаконно переслідували людей. Формально дільничний винен, що працював у системі окупаційної влади, але має пройти через суд, який оцінить його дії.

Ми часто говоримо, що вчителі та соціальні працівники поза підозрами, але буває, що вчитель, підкорившись російській системі освіти, вів пропаганду, гнобив дітей, змушував носити військову форму росії. У цьому разі суд — це єдина структура, яка може ухвалити рішення не лише за законом, а щодо ситуації.

— Скидається на те, що після деокупації професія судді буде вкрай затребуваною у Криму.

— Так, потреба у них буде велика. Про те, як підготувати необхідну кількість фахівців та організувати чесні суди у Криму, варто подумати вже сьогодні. Адже будь-якої миті може виникнути ситуація, коли нам потрібно буде увійти у Крим.

— Це буде мирний шлях повернення півострова до України?

— Війною нам Крим повернути не вдасться, але Україна повинна мати готовність номер один, мати достатньо військ, щоб упродовж 2—3 годин зайняти всю територію Криму. Це знадобиться, коли росія почне руйнуватися. Тоді буде мало часу, можливо, один або три дні, а може, кілька годин, коли з-під уваги центру зникне Крим, бо в москві будуть проблеми. І в цей момент Україна має встигнути зайти у Крим. Там одразу має запрацювати військова адміністрація, встановлений комендантський режим. А потім років 15—20 — жодних виборів, населення треба очистити, аби залишилися тільки, хто визнає Україну. А решта нехай скористається мостом.

— Значить, міст через Керченську протоку руйнувати не можна?

— У жодному разі. Ним усі охочі повинні виїхати, за винятком тих, хто має руки в крові. Тих мають віддати під суд.

— Від чого сьогодні безпосередньо залежить процес звільнення Донбасу та повернення Криму?

— Гадаю, повернення Криму безпосередньо залежить від того, наскільки глибоко і сильно ослабне рф і наскільки швидко вона програватиме. Крим можна буде повернути тільки в тому разі, якщо росія перестане існувати в нинішньому вигляді.

— Тобто на компроміс вона не піде?

— Ні, я не вірю, що вона здатна на компроміс. Україна зможе повернути свої території за умови, що світ їй допомагатиме, причому активніше, ніж зараз. Що це означає? Це означає, що росіяни мають накивати п’ятами — а зараз вони продовжують штурмувати українські міста, займати якісь села, контролювати Херсонську та частину Запорізької області. Вони призначили там свою владу, змінили прапори та проводять репресії проти представників української влади. Також вони активно пробиваються до адміністративних кордонів Луганської та Донецької областей. До Києва їм не вдалося дістатися, але вони продовжуватимуть свої спроби захоплення столиці.

Тільки-но у Москви зникне бажання бомбити українські міста та села — а це станеться, коли допомога колективного Заходу Україні буде істотнішою та оперативнішою, — тоді Крим повернеться.

Зауважу, що усунення путіна не вплине на це питання, оскільки замість нього прийде другий путін, тому потрібно боротися не з ним, а за системні та всеосяжні санкції проти росії і посилення військової могутності нашої країни. Тільки це зможе змусити росію повернути захоплені території та відновлювати зруйноване війною.

Зера АШИРОВА,
Укрінформ

(Надруковано зі скороченнями)