Заступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін: «До певної міри доктрина побудована на досвіді експертів»
Указом Президента України введено в дію рішення РНБО «Про Доктрину інформаційної безпеки України». Поза сумнівом, цей документ, як і сама доктрина, надважливі в часи гібридної російської агресії. Але чому це стало можливим лише на четвертому році війни? Про це «УК» поцікавився в секретаря робочої групи з розроблення доктрини заступника міністра інформаційної політики Дмитра ЗОЛОТУХІНА.
— Дмитре Юрійовичу, чому такий важливий документ з’явився лише на 26-му році незалежності України? Адже, скажімо, аналогічний документ у Росії ухвалено ще 2001-го?
— Це не зовсім так. Попередню Доктрину інформаційної безпеки України затверджено 2008-го. Подібні документи були в нас і раніше. Понад те, ідею створення такого органу, як нинішнє Міністерство інформаційної політики, обговорювали ще в 1990-ті. На жаль, такі документи залишалися на декларативному рівні. Дуже сподіваюся, що нова доктрина вирізнятиметься саме якістю імплементації.
— На чому ґрунтується доктрина: соціологічні дослідження, аналіз фактів, доповіді розвідки, аналітичних центрів тощо? Чи замовляли спеціальні розвідки для підготовки документа? Чи це — суто емпіричний документ?
— Під час підготовки документа на різних рівнях і в різних відомствах експерти, що долучилися до роботи, мали доступ до відповідних аналітичних довідок, які готували Національний інститут стратегічних досліджень, Служба безпеки України, Міністерство інформаційної політики, інші державні органи й громадські організації, наприклад команда медіа-експертів «Детектор-медіа», «Фабрика думки «Донбас» та інші.
Відомо, що виклики, з якими ми зіткнулися 2014 року в інформаційній сфері, безпрецедентні. Ніхто раніше не працював над такими завданнями. Повторюю це щоразу, коли лунають претензії про наше ігнорування західного досвіду. В Європі на той час ще навіть не зіткнулися з тими проблемами, які ми вчилися долати. Управлінські рішення потрібно було планувати і реалізовувати, як кажуть, із коліс. Довелося залучати різноплановий досвід: протидії чорному піару онлайн, кризових комунікацій комерційного світу, розвідувальних операцій сприяння, захисту і розбудови іміджу тощо. Тому до певної міри цей документ побудований на досвіді широкого кола експертів.
— Які ще документи — стратегії, концепції, плани дій, законопроекти, постанови тощо — заплановано створити на основі доктрини?
— Пропозиції першочергових заходів щодо реалізації напрямів роботи, які покладені доктриною на Міністерство інформаційної політики, я вже формую у встановленому порядку і доповідатиму про них міністрові. Спрямовуватимемо відповідні пропозиції й запити до інших органів державної влади.
— Що зі зробленого Мінінформполітики, іншими органами державної влади, науковими установами, громадськими організаціями та рухами вже вписується в доктрину, а що суперечить їй?
— Зроблено, гадаю, чимало. Я б висловив обережний оптимізм із приводу розбудови системи стратегічних комунікацій на урядовому рівні та рівні сектору національної безпеки і оборони. Є доволі багато напрацювань, однак важка і повільна бюрократична машина гальмує процес змін. Розроблено певну кількість системних рішень, мета яких — змінити підхід державних органів від монологу-інформування до слухання-комунікації з громадою. Однак коли такі зміни відбуваються точково, то не відчуваються. Потрібні системні зрушення, які часто залежать від багатьох інтересантів на різних управлінських рівнях. Маємо величезну надію, що розвиток саморегуляції медіа все-таки запрацює інтенсивніше. Не в останню чергу потрібно приділяти увагу професійній підготовці фахівців для стратегічних і урядових комунікацій.
Щодо наявних конфліктів із духом і буквою доктрини, то, гадаю, доцільно згадати, що окремі українські медіа час від часу вдаються до поширення інформації, яка чинить негативний вплив на споживачів.
— Чи зміниться після ухвалення доктрини політика щодо державних ЗМІ?
— Це досить важливе питання, яке потребує окремої дискусії, оскільки державні ЗМІ можуть бути інструментом реалізації заданих доктриною напрямів роботи. З одного боку, процес роздержавлення ЗМІ, на мій погляд, недоцільно зупиняти. З другого — моє спілкування з європейськими колегами показує, що питання створення медіа, контрольованих або фінансованих державою, активно обговорюють. Причина цього, звісно, — агресивна поведінка російських медіа в інформаційному просторі.
Гадаю, нам потрібно шукати інноваційних підходів до того, як в умовах обмежених ресурсів і перебудови ринку зберегти і примножити нашу інформаційну спроможність.
— Чи не здається вам, що в доктрині недостатньо уваги приділено державній мові як бар’єру проти ворожої пропаганди?
— Можливо, конкретні норми доктрини не містять слів саме про мовне питання, але там чітко вказано, що «Міністерство культури України, Державне агентство України з питань кіно, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет телебачення і радіомовлення України відповідно до компетенції розроблятимуть пріоритети і стимули розвитку українського кіно, телевізійного контенту, книгодрукування, зокрема висвітлення героїчного спротиву Українського народу російській агресії».
Гадаю, ці формулювання чітко вказують на необхідність злагодженої роботи державних органів щодо підтримки і всебічного сприяння у створенні й поширенні саме українського й українськомовного контенту.
Намагаюся завжди зазначати, що мовне питання для нас дуже важливе, але, на жаль, надто часто його використовують зі спекулятивною метою наші вороги і певні політичні сили, зацікавлені в одномоментній вигоді.
— Чи вистачить у міністерства ресурсів для реалізації доктрини?
— Реалізація доктрини не є певним кінцевим процесом або проектом. Вона задає вектор розвитку і транслює державну політику в означеній сфері. Звичайно, питання ресурсів постає на кожному кроці. Без ресурсів, без належного фінансування можуть діяти виключно інструменти заборон. Для них не треба якихось особливих фінансових чи навіть інтелектуальних інвестицій. Однак ми орієнтовані на створення якісного контенту і розвиток українського інфопростору. Це і є головна мета доктрини в розумінні міністерства. Щодо ресурсів, то це питання залишається відкритим.
— Як запровадження цієї доктрини вплине на життя пересічного українця?
— Я вже довгий час вивчаю питання, яких змін маємо досягти, щоб вони вплинули на конкретного громадянина. За моєю теорією, кожен з нас споживає певну обмежену кількість інформації за одиницю часу. Так само як можемо випити певну обмежену кількість води за день. Тобто ми з вами живемо у певній інформаційній бульбашці. Можемо за вечір подивитися кілька новинних програм або прочитати за день кілька газетних статей чи погортати годинку стрічку соціальних мереж або піти в кіно на один-два фільми за раз. На мій погляд, якщо в цій умовній інформаційній бульбашці переважатиме проукраїнська позиція для всіх важливих аудиторій, то можна вважати, що ми на правильному шляху.
Олег ЛИСТОПАД,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Дмитро ЗОЛОТУХІН. Народився у 1981 в Полтаві. Закінчив Національну академію Служби безпеки України, Український університет міжнародних фінансів і торгівлі. Працював у підрозділах СБУ. Із 2007-го вивчає та популяризує в Україні технології competitive intelligence, методики інформаційно-аналітичного забезпечення бізнесу, захист комерційних структур від чорного піару, негативу та інформаційних агресій.У 2014-му консультував Інформаційно-аналітичний центр РНБО з питань перевірки інформації та використання онлайн-засобів розслідувань, а також налагодження співпраці з дослідницькими командами Ukraine@War та Bellingcat.
Ми в Google+