Зала приміщення Товариства українців Бельгії ледь вмістила всіх охочих послухати й поспілкуватися з Романом Сущенком. Більшість присутніх не раз виходила на громадянські акції до євроінституцій у Брюсселі на підтримку українських заручників, які перебували і перебувають у російських тюрмах. «Як приємно бачити ваше обличчя тут, серед нас, а не лише як зображення на футболці з написом Free Suschenko, які ми одягали під час акцій», — щиро промовив один із гостей вечора.

Три роки полону

Роман розказав про свій життєвий шлях, який привів його з рідних Черкас до Києва, де він закінчив Вище танкове інженерне училище, а потім, після військової кар’єри, — у журналістику, Укрінформ, який у 2010 році відрядив його власним кореспондентом до Парижа. Найбільше Роман розповідав про три роки в російській в’язниці, які стали найдраматичнішими і найскладнішими в житті Романа та його родини.

Присутніх цікавило, навіщо у 2016 році він поїхав до Москви, так би мовити, у вороже лігвище. За словами Романа, працюючи в Парижі кореспондентом Укрінформу, він «не тримав руку на пульсі й наївно думав, що не становлю інтересу для російських спецслужб, бо не був радикальним журналістом. Я не думав, що моя кількаденна поїздка до Москви матиме такі страшні наслідки», — констатував Роман, пояснивши, що поїхав до російської столиці, щоб допомогти літньому родичу.

Спокійним і м’яким голосом він переповів деталі перших наймоторошніших днів свого арешту в Москві. Перебування в «елітному ізоляторі Лефортово», яке безпосередньо курирує ФСБ, карантинній камері в тюремній робі, без особистих речей, засобів зв’язку з думкою, що найближчі не знають, де він і що з ним сталося. Він дякував російським правозахисникам, зокрема громадській діячці та журналістці Зої Свєтовій, яка за дивним збігом обставин прибула через два дні після його затримання до Лефортова з плановою перевіркою умов затриманих, і так світ дізнався про арешт і звинувачення у шпигунстві, які висунула Москва українському журналістові.

Ледь не в перші години затримання Сущенка намагалися вербувати російські спецслужби. «У слідчому управлінні слідчий запропонував мені співпрацювати. Я бачив, що там уже встановлено камеру і вони готувалися зняти шоу, можливо, вже мали текст, який я мусив озвучити для цього спектаклю, але я відразу відмовився», — розповів Роман.

Протягом трьох років перебування в ув’язненні Роман Сущенко мав обмежений доступ до інформації. «У Лефортові я читав російські видання «Новая газета» і «Коммерсант», бо російське радіо й телебачення не дуже спонукали до їх прослуховування та перегляду. Головні новини отримував від свого адвоката та українського консула», — розповів він. Пережити фізичні й психологічні випробовування допоміг військовий гарт, бо «умови, в яких жив і перебував, нагадували радянську армію».

Ненависті до росіян немає

Сущенко вважає, що його арешт став ланкою багатьох затримань, арештів, показових судів над українцями в Росії й на окупованих територіях. Він був потрібен Кремлю, щоб «залякати українську владу і створити маніпуляцію для обмінів. ФСБ хоче показати російським громадянам, що воно дбає про їхню безпеку, бо щодня когось заарештовують, тому вони важливі, й на бюджет ФСБ необхідно надавати більше коштів».

Він не відчуває ненависті до пересічних росіян, ув’язнених, з якими провів поруч три роки життя. «Попри те що пережитий мною досвід дуже важкий, мені зараз стало легше розуміти людей і спілкуватися з ними», — зізнався журналіст. Щодо тих, хто керує Росією, Роман Сущенко має «холодний прагматизм», який допоможе знайти найдієвіші методи, як «чинити їм опір далі».

Способом утекти від жорсткої реальності для Романа стала творчість. Кульковими ручками за допомогою природних барвників — бурякового соку, цибулиння — Роман малював картини, на яких зображував рідні серцю українські пейзажі й місця, де колись побував. Для малювання використовував пральний порошок і підручні засоби — вирізав гумку з підошви капців.

«Остання моя робота — слоник, якого намалював для маленької дівчинки, що летіла зі мною в літаку з Києва до Брюсселя. Вона засмутилася, що мама не змогла купити їй іграшкового слоника, тому я вирішив трохи розважити малу», — усміхається Роман.

Він подарував Товариству українців у Бельгії власну картину, на якій зображено річку Рось. За його словами, незабаром у Києві відбудеться аукціон його малюнків, кошти від якого він передасть для дітей кримськотатарських активістів, що їх переслідує кремлівський режим.

Роман Сущенко повернувся в журналістику, в Укрінформ. Він збирається присвятити значну частину часу публічній дипломатії та громадській діяльності. Заплановано, що в січні Роман разом з іншими колишніми політв’язнями, можливо, Євгеном Пановим та Едемом Бекіровим, відвідає кілька столиць ЄС, щоб говорити там про визволення решти українських громадян, яких незаконно утримують у російських тюрмах.