АРАБСЬКИЙ ПРOТЕСТ

Жертовний акт переріс у революційні потрясіння

Дата 17 грудня 2010 року, напевне, ввійде в підручники найновішої історії арабського світу. Саме того дня біля мерії туніського містечка Сіді-Бузід здійснив самоспалення 26-річний торговець Мохаммед Буазізі. Цей акт відчаю був відповіддю на дії поліції, яка конфіскувала фрукти й овочі, що він їх продавав на ринку, аби якось прогодувати свою родину. Трагічний інцидент дав поштовх масовим акціям протесту, які сколихнули всю країну і мали наслідком втечу президента Бен Алі, який правив країною 23 роки.

Туніські події, названі пізніше Жасминовою революцією, розбурхали весь арабський світ. Масштабні заворушення в Єгипті змусили подати у відставку президента Хосні Мубарака. Антиурядові виступи сталися в Алжирі, Бахрейні, Ємені, Йорданії, Лівані, Марокко. Найгострішим виявився ще й нині триваючий конфлікт у Лівії, де в збройних виступах проти режиму Муамара Каддафі вже загинули кілька тисяч людей. Навіть у такій цитаделі стабільності в арабському світі, як Саудівська Аравія, відбулася хоч і не така багатолюдна, як в інших країнах, акція під назвою "День гніву".

Причини визрівали давно

"Якщо люди обурюються від Алжиру до Перської затоки, значить, щось в арабському світі пішло не так", - констатує чеське видання Lіdovky. Саме так. Північ Африки і Близький Схід мало змінилися з 1960 - 1970-х років, коли до влади в них під прапорами національно-визвольних, демократичних і навіть соціалістичних революцій прийшли тодішні популярні лідери, які з часом перетворилися на беззмінних президентів, а фактично диктаторів. Вони давно забули про обіцянки облагодіяти свої народи, забезпечити справедливий розподіл доходів, запровадити демократію, дати політичні свободи. Натомість встановили тиранічні режими, прихопили ласі шматки суспільної власності, поставили на державні посади родичів і наближених до них осіб.

Головне національне багатство - нафта і природний газ -приносило казкові бариші найвищим чиновникам, шейхам, емірам, тоді як переважна частина населення, подібно до тунісця Мохаммеда Буазізі і його родини, ледве зводила кінці з кінцями, потерпала від безправ'я, неписьменності й безробіття. Локальні виступи проти утисків влади жорстоко придушувались.

Такі сучасні реалії в арабському світі були добре відомі тим, хто по обидва боки океану невпинно ратує за демократію. Проте закривали на них очі, називали місцевих правителів "друзями" і "союзниками", "гарантами стабільності", маючи за мету лише одне - зберегти доступ до багатих енергетичних джерел. І розгубилися, зіткнувшись з виявами народного гніву. "Корупція, яка спирається на брак свободи слова, яка підкріплена тим, що молодь не має жодної перспективи, зокрема молодь, яка одержала освіту, - все це разом може стати матеріалом, який здатен запалити суспільство", -вважає знавець Близького Сходу, колишній прем'єр Росії Євген Примаков.

На допомогу прийшов Інтернет

Саме освічена молодь завдала удару по псевдо- стабільних арабських плутократіях. А її зброєю стали новітні інформаційні технології. Модернізуючи нафтогазову галузь, західні компанії і місцеві шейхи розвинули на своїх підприємствах інтернет-структури, які забезпечували всесвітню мережу оперативними даними про коливання цін на енергоносії, зміну квот їх видобутку тощо. Ясна річ, ті, хто сидів за комп'ютерами (а це були в основному молоді люди), використовували їх не лише для роботи, а й для себе. Наприклад, щоб довідатися про світові події і повідомити через соціальні мережі, блоги про те, що відбувається в своїй країні.

Інформаційні технології об'єднали людей у так зване "мережеве співтовариство". Його важлива перевага полягає в тому, що воно усуває недолік стихійних об'єднань, дає змогу без якихось витрат координувати дії людей, і робити це набагато швидше, ніж це виходить у неповоротких традиційних політичних партій. Тому розвиток ситуації в арабському світі визнають виявом нового типу демократії. Деякі політологи вже трактують події в регіоні як велику арабську демократичну революцію, вирішальну роль в якій зіграли Facebook, Twіtter, Youtube. І справді, завдяки їм інформація про розігнаний поліцією мітинг протесту проти корупції і безробіття у день похорону Мохаммеда Буазізі або про арешти учасників масових виступів у Каїрі стала одразу надбанням широких мас і вивела на вулиці нових противників тиранічних режимів.

Оговтавшись, влада спробувала заблокувати Інтернет, відключити мобільний зв'язок, та молоді знавці інформаційних технологій щоразу знаходили можливості обходити перешкоди і повідомляти людям правду про події в своїх і сусідніх країнах. Слід додати, що під впливом усесвітньої мережі змінили свою тональність навіть провладні ЗМІ, зрозумівши, що неправдива інформація підірве довіру до їхніх публікацій.

Що очікувати тепер?

Політики гадають: чим відгукнеться нинішня всеарабська криза у решті світу? Найочевидніше - зростанням цін на енергоносії. Адже в надрах цього регіону зберігаються дві третини всепланетних покладів нафти і половина запасів газу. Як нагадує професор економіки Нью-Йоркського університету Нуріель Рубіні, три з п'яти глобальних економічних спадів останнього часу починалися саме із зростання цін на нафту, яке було наслідком політичних ускладнень на Близькому Сході. Особливо різко здійнялись ціни на чорне золото під час війни 1973-го, що спричинило глобальну стагфляцію 1974 - 1975 років. Відлунням Ісламської революції в Ірані 1979-го, під впливом якої також істотно подорожчала нафта, стала рецесія 1980-1982 років. Схожі наслідки мали іракське вторгнення в Кувейт і друга палестинська інтифада початку третього тисячоліття. Власне, й остання світова фінансова криза стала глобальною, коли вартість бареля нафти досягла 148 доларів, або вдвічі збільшилась порівняно з 2007 роком.

Заворушення в Тунісі й Єгипті одразу дали про себе знати на нафтовому ринку: ціна на чорне золото вперше за останні роки перевищила 100 доларів за барель. А на Лондонській біржі вартість квітневих ф'ючерсів на північноморську нафту сягнула вже 115,42 долара за барель.

Що далі? У газеті Wall Street Journal уже підрахували: нинішнє пожвавлення економіки зупиниться при середньорічній ціні 127 доларів за барель. Усі погляди спрямовані на Саудівську Аравію: тільки її резервні потужності зможуть заспокоїти ажіотаж на ринку енергоносіїв. А поки що ми регулярно відчуваємо неспокій в арабському світі, "відстібуючи" дедалі більші суми на автозаправних станціях.

Не менш складним наслідком подій в арабському світі може стати потужна хвиля міграції. Її вже добре відчув, наприклад, італійський острівець Лампедуза, ситуацію на якому відомство ООН у справах біженців назвало критичною. В останні дні березня тут уже налічувалось близько 6,5 тисячі втікачів з Тунісу і Лівії (на тисячу більше, ніж місцевих жителів), і їхній потік не вщухає. Аналітики передвіщають "міграційне цунамі", порівнянне з великими переселеннями народів у давні часи. Європа не в захваті від цього. Керівники Німеччини, Франції і Великобританії вже заявили про необхідність запровадження жорсткішого міграційного законодавства. Середземноморські країни - члени ЄС вимагають термінового прийняття програми розселення людей, які просять притулку, по всіх країнах співтовариства. Водночас є плани створення загальноєвропейської берегової охорони, яка припиняла б спроби незаконного проникнення втікачів з Африки в Європу.

Майбутнє залишається непередбачуваним

Водночас експерти замислюються про те, що потрібно допомогти арабським країнам подолати кризу і налагодити нормальне життя. Як пише французька Mond, французи й іспанці пропонують застосувати щось на кшталт плану Маршалла, італійці - грошові виплати. Європейська комісія називає цифру 258 мільйонів євро протягом наступних трьох років. На думку історика з Паризького інституту політичних наук Сільвена Кана, європейці мають надати підтримку зародженню правової держави в Тунісі, аби звільнити його від корупції, кумівства і хижацьких монополій. А згодом запропонувати йому приєднатись до ЄС.

Та чи готовий арабський світ до сприйняття європейських цінностей? Французький філософ Андре Глюксман сумнівається. Судіть самі, пише він в Lіberatіon, 82% єгипетських мусульман висловлюються за введення шаріату і побиття камінням невірних дружин, 77% нормально ставляться до відрубування рук злодіям, 84% - до страти віровідступників. Арабські революції слід вітати, бо вони поклали край покірливому послуху багатьох народів, вважає А. Глюксман, однак майбутнє залишається непередбачуваним.

Набагато легшою на цьому тлі видається проблема, яка постає перед європейцями щодо обрання місця відпочинку. У зв'язку з низкою революцій на півночі Африки туристичні компанії Греції, Іспанії і Португалії з радістю відзначили великий приплив мандрівників до їхніх країн. Так, за даними агентства Turespana, з початку заворушень в арабському світі 650 тис. осіб, з яких 400 тис. британців, обрали для відпочинку Іспанію замість Єгипту і Тунісу.

Ситуація могла б "пробудити" тих, хто мав би дбати про розвиток курортів і баз відпочинку в Криму. Скільки років ми чули обіцянки перетворити наш сонячний півострів на українську Анталію. Настав сприятливий час, аби не витрачати сили на слова, а, засукавши рукави, зробити щось конкретне.