Говорити без цензури, не обираючи зручних тем — так формулюють своє завдання організатори інтерактивного культурно-освітнього проекту «Жива бібліотека». Це громадська ініціатива волонтерів «Культурно-освітньої фундації Liberi Liberati». Уже є історії, що підтверджують потребу саме такого діалогу митців, акторів, істориків, громадських активістів, письменників, музикантів (а таких уже понад 40) із жителями Донбасу.
«У селі Сергіївка на Донеччині ми познайомилися з 13-річним Дмитром. Сім’я живе у скрутних умовах, хлопець — інвалід-візочник. Це село завжди було дуже залюблене регіоналами, бо то батьківщина Пшонки. На момент нашого візиту за Україну була лише одна родина — Дмитрикова. Навіть діти відмовлялися товаришувати з цим хлопцем, бо їм забороняли батьки. Коли я запитав у Дмитра, яка в нього мрія, той відповів: «Хочу бути бібліотекарем. Бо бібліотекар завжди знайде саме те, що потрібно учневі, те, що потрібно донести до людей», — розповідає голова громадського об’єднання «Культурно-освітня фундація Liberi Liberati» Максим Потапчук. — Приїхали наші військові і за день перекрили зруйнований дах будинку Дмитрика. Ми, волонтери, подарували йому інвалідний візок, по який сім’я неодноразово зверталася до соціальних служб і до Пшонки, і розповіли про долю хлопця всій країні. Нині з Дмитром товаришують 25 шкіл. Ми створили разом з ним першу приватну бібліотеку. Може статися, що ця справа потрапить у Книгу рекордів Гіннесса як приватна бібліотека, яку створив хлопчик-візочник. І надалі залюбки допомагатимемо цій дитині. Хлопець хотів стати бібліотекарем і, по суті, ним уже став. У рідному селі діти приходять до його бібліотеки брати книжки. Так його мрія стала подоланням такої собі комунікаційної прірви, у нього з’явилися друзі. Це приклад того, як культура єднає».
А ось у селі Борівське, що поблизу нового адміністративного центру Луганщини, ситуація інша. «Тут частина батьків дітей воює на боці так званої ЛНР, а частина — в українських військах, — розповідає письменниця Світлана Талан. — Таке ось специфічне селище. І саме там потрібно попрацювати. Бо на одному із заходів, коли школярі зустрічалися з військовими, дітей запитали, чи готові вони боронити батьківщину, піти воювати за неї. Один хлопець підвівся і сказав, що готовий воювати, тільки не на боці України». На думку Світлани Талан, саме до таких підлітків треба звертатися із пропозиціями діалогу, щоб їх не втратити.
Розмова заради мрії, що загоїться рана Донбасу, — про таку мету кажуть учасники проекту «Жива бібліотека». Хоч є й ще одне тлумачення назви: у Луганську й Донецьку області тепер регулярно приїжджають українські письменники. Як каже менеджер проекту Віра Шелест, «у режимі живої бібліотеки можемо говорити віч-на-віч на живі важливі теми».
«Як батько трьох дітей можу сказати: коли дитина хворіє, їй приділяєш більшу увагу. І ситуація на сході подібна до ситуації з дитиною, яка хворіє. Кожна людина хоче допомогти в тяжких життєвих випадках. Можливо, приїхати — і є наш порив допомогти перетворити цю фразу про живе з першої її частини на другу, тобто допомогти загоїти», — каже поет доцент Львівського університету Жак Жаб’є (Олег Жовтанецький).
«Це стало першопричиною, чому я зголосився приїхати сюди, бо в якийсь момент, ще до цих сумних подій, відчув, як потрібен діалог між нашими людьми. Слід намагатися розуміти одне одного, показувати себе і не боятися сприймати інших. Це можна робити через культуру», — підтримує колегу поет організатор мистецьких фестивалів Остап Микитюк.
«Коли ми задумували цей проект, то вважали своїм завданням привезти на схід діячів культури. Але проект піднімається сам над собою. І те, що говорять промовці, їм потрібно не менше, ніж нам. Бо вони для себе відкривають неочікуваний схід. Багатьох з них такі поїздки надихають. Наприклад, Олексій Чупа написав, сидячи в готелі, пісню. Тож цей проект по-справжньому діалоговий», — підкреслює Віра Шелест.
Учасниками інтерактивного культурно-освітнього проекту «Жива бібліотека» вже стали діти й дорослі з Лисичанська, Рубіжного та Сєверодонецька. Організатори планують зустрічі у селах та селищах краю.
Ми в Google+