Прем’єр Володимир Гройсман звернувся до голови Львівської ОДА Олега Синютки із проханням допомогти міському голові Андрієві Садовому знайти ділянку для будівництва сміттєпереробного комплексу на заміну раніше вже відведеній. У Фейсбуці керівник уряду зазначив, що шлях розв’язання цієї проблеми ніби нарешті окреслився раніше, «але ситуація знову заходить у глухий кут».

Нагадаємо, що під час візиту до Львова 27 січня 2017 року Володимир Гройсман запропонував міському голові обрати ділянку, на якій він готовий реалізувати проект нового сміттєпереробного комплексу. Таку ділянку Андрій Садовий обрав, але науково-експертна група, створена за розпорядженням Львівського міського голови, забракувала її.

«Не ставлячи жодним чином під сумнів високий професійний рівень членів науково-експертної групи, — написав глава уряду, — хотів би зазначити, що ключовим для того, щоб оцінювати, придатна ділянка чи ні, є, очевидно, питання, які технології поводження з ТПВ планують застосовувати. Якщо йдеться про просте складування сміття, як це відбувалося на більшості українських сміттєзвалищ, зокрема і в Грибовичах, то будь-який новий полігон буде такою самою потенційною екологічною загрозою, як і ті, які вже існують».

Занепокоєння з цього приводу висловив Президент: на своєму сайті Петро Порошенко запевнив львів’ян, що готовий допомогти їм та «місту, яке щиро люблять десятки мільйонів українців і мільйони закордонних туристів». Бо органи місцевого самоврядування, бачте, «не спроможні в межах своєї компетенції вирішити цю проблему» і «власну господарчу безпорадність обгортають в політичну матерію», а «безпеці містян загрожує екологічна катастрофа».

Грибовицький полігон побутових відходів уже понад 55 років загрожує екологічній безпеці не лише жителів села Великі Грибовичі Жовківського району, Львова, від якого розташований за кілька кілометрів, а й України загалом: третє за величиною в Європі сміттєзвалище зберігає на 30 гектарах понад 50 мільйонів кубометрів сміття, зокрема тисячі тонн кислих гудронів із вмістом сірчаної кислоти, способу переробки якого поки що не придумали. І будь-яка найменша пожежа на цьому екологічному могильнику (з настанням весни це цілком ймовірно) може перетворитися на ще більшу, ніж торік, катастрофу.

За таких умов, як на мене, у Львові повинні були всім миром узятися за якнайшвидше будівництво сміттєпереробного комплексу. Натомість тут і надалі шукають (із часу пожежі на грибовицькому сміттєзвалищі минуло вже понад 9 місяців!) «ділянку для вивезення ТПВ», про намір придбання якої під полігон міська рада оголосила наприкінці (!) листопада 2016-го. І шукатимуть, мабуть, ще довго, бо жодна з громад, попри обіцяні 50 гривень за кожну захоронену біля їхнього населеного пунтку тонну сміття (а це майже 12 мільйонів гривень на рік), не хоче жити по сусідству зі смородом.

Це по-перше. А по-друге, потрібно будувати не нові полігони, які забруднюватимуть довкілля, а сучасний сміттєспалювальний завод. Наприкінці січня 2017 року в Червонограді на Львівщині навіть підписано меморандум між міською радою та польською фірмою EKOWAT Sp. z o.o. Експерти сусідньої країни погодилися розробити проект об’єкта і повністю профінансувати його будівництво. Однак остаточну угоду чомусь запланували укласти через півроку.

До речі, поляки мають великий досвід і високоякісне устаткування, що, як зазначено на сайті EKOWAT Sp. z o.o, дає змогу «виконувати повний спектр робіт з переробки сміття, рекультивації та дегазації полігонів твердих побутових відходів і подальшої переробки сміттєвих відходів в електроенергію, тепло чи їхні комбінації». Дегазаційні та сміттєспалювальні установки цієї фірми успішно працюють у таких польських містах, як Варшава, Гданськ, Познань, Глівіце, Щецин.

Свої послуги запропонувала також чеська компанія SMS CZ s. r. O, яка виявила бажання побудувати на Львівщині сміттєспалювальний завод, що переробляв би майже 300 тисяч тонн побутових відходів на рік. На кінець минулого року приблизно два десятки компаній, серед яких ACCIONA, Industrial FITON, Ecodevelop, ТОВ «КліарЕнерджі», «Захід Ресурс», «ГРАД 200», виявили інтерес до цієї теми. Але…

Але далі розмов справа не дійшла. Та й самі жителі Львівщини почали протидіяти будівництву. І не через те, що змирилися із брудом. Люди бояться, щоб сміттєспалювальний завод не приніс їм ще більше лиха. І львівська міська рада замість того, щоб викидати мільйони гривень на транспортування сміття по Україні, повезла б протестувальників, наприклад, до Відня на екскурсію, де на сучасному сміттєспалювальному заводі в центрі міста в трубу йдуть сотні тисяч тонн сміття щороку. Завод охоче організовує в себе екскурсії для туристів, щоб люди бачили, що довкіллю його виробництво не шкодить. Навпаки: підприємство виробляє для міста приблизно 40 тисяч МВт електричної та 470 тисяч МВт теплової енергії, які викорстовують понад 60 тисяч житлових будинків та майже 4400 промислових споживачів.

Два сміттєпереробні комплекси працюють і в центрі Цюриха. А в Сінгапурі, де на острові 700 квадратних кілометрів живе 5 мільйонів людей, на сміттєспалювальному заводі перетворюють на… будівельний пил упаковки від піци та пластикових пляшок. Оброблені морською водою, вони стають матеріалом, з якого можна побудувати багатоповерхові житлові будинки.

Але справжній сміттєпереробний бізнес роблять шведи: щоб забезпечити роботою 30 заводів, вони імпортують щороку майже 800 тисяч тонн ТПВ із сусідніх країн. Через те майже 20% всього тепла в країні отримують у Швеції з переробки відходів.

А ми ніс відвертаємо від смороду довкола, але нічого не робимо, щоб дихалося в Україні вільніше й чисто було скрізь.