«Невже нині немає важливіших проблем, ніж це?», «Чим вам заважала стара назва?», «Хіба від змін назв міст чи вулиць наше життя поліпшиться?». Ці та їм подібні запитання найчастіше супроводжують непростий процес декомунізації на Донбасі. Тим часом здивованим людям навіть на думку не спадає пошукати самим відповіді на оті запитання, поглянути на проблему крізь призму часу. Бо й справді: кому і чим заважали колишні назви тутешніх населених пунктів краю, що їх свого часу почали змінювати?

Хіба у 20-ті, 30-ті роки минулого століття та й пізніше не було значно серйозніших проблем, ніж повальна комунізація донбаської топоніміки? Звичайно, були й інші нагальні клопоти, але водночас носії ідеології тоталітарного режиму, як бачимо, дуже серйозно ставилися до імен та символів навколо. Прикриваючись отим «йдучи назустріч побажанням трудящих», на Донеччині просто анулювали давні назви багатьох міст, селищ і сіл. І багатьом навіть невтямки, що нарешті з’явилася можливість повернути історичні найменування.       

Знову, як колись, вас тепер називати?

Ніде правди діти, термін «декомунізація» з різних причин для багатьох жителів Донеччини став лайкою. По-перше, справді життя у прифронтовому краї майже щодня підкидає чимало проблем, які вимагають невідкладного розв’язання. По-друге, на жаль, складається враження, що зміна символів комуністичного тоталітарного режиму подекуди позбавлена інформаційного супроводу. Оскільки немає серйозної роз’яснювальної роботи, яку попередньо мали б ретельно провести історики, краєзнавці та представники місцевої влади, наші опоненти можуть «впарити» людям що завгодно.

І нерідко пересічні жителі регіону пристають на цинічну ворожу пропаганду. «Чим була погана назва Красний Лиман? — гарячкував недавно мешканець області під час нашої дискусії. — Он і міські депутати ухвалили таке рішення, бо Красний — це ж гарний, красивий. І це набагато краще, ніж назвуть його Бендерівськ чи ще якось так». Оскільки ми вели приватну розмову, дідько миттю смикнув мене за язика, змусивши підказати роздратованому чоловікові іншу «ймовірну» версію: «Скажу по секрету, є пропозиція про Синьо-Жовтий Лиман...» Довірливому співрозмовникові взагалі заціпило. Він, ошелешений, спершу навіть не збагнув мого прозорого натяку на аналогії з обставинами, за яких колись Лиман, точніше тодішня залізнична станція, стала Красним Лиманом (із такою ініціативою 1923 року виступили бійці, які під червоним прапором вели бої на цій території). І тільки потім, ознайомившись з історією міста, той погодився, що повернення давньої назви — абсолютно логічне і справедливе рішення. 

Приблизно така сама ситуація тривалий час спостерігалася й довкола повернення колишньої назви Бахмуту — одному із найстаріших міст Донеччини (за однією з версій, уперше згадується в літописі 1571 року), яке 1924-го перейменували в Артемівськ на честь прізвиська революціонера, одного із засновників Донецько-Криворізької Радянської Республіки Федора Сергєєва.

А тим часом про колишні назви в процесі декомунізації дедалі активніше почали згадувати і в інших містах області: Красноармійськ до 1934-го звався Гришине (від річки Гришинка), до 1938 року мав назву Постишеве (так тут вшанували одного з організаторів Голодомору 1932—1933 років в Україні). Дзержинськ до 1936-го  — Щербинівка. Димитров, точніше, тодішнє гірняцьке селище, перш ніж 1938 року стало називатися на честь болгарського комуніста, мало назву Новоекономічне. Шахтарський Торез — це колишнє Чистякове, а свою назву як вшанування комуністичного діяча з Франції населений пункт отримав 1964 року. Мотиви? Виявляється, Моріс Торез у молодості також працював шахтарем.

Поглянемо на назви сіл Донеччини. Невеличкими населеними пунктами, як косою, пройшли не тільки колективізація, розкуркулення та голод, а й тотальне перейменування. Ось кому «заважали» прості й невибагливі Вербівка, Калинове, Садове, Заяча Балка, Білокриничне, Кам’яне, Тополине, Степове чи Горіхове? Проте ініціатори ідеологічного наступу брутально знищили ці аполітичні назви! Бо важко повірити в те, що сільські дядьки і тітки одного негарного ранку раптом відчули затьмарення здорового глузду і з власної волі рішуче відмовилися від прадідівських найменувань і наввипередки запропонували інші: Ленінське, Іллічівське, Леніне, Кірове, Дзержинське, Урицьке, Воровське, Калініне, Чичеріне, Рози Люксембург, Комінтернове, Красний Пахар, Червоний Молочар і т.д. і т.п.

 Весна на колишній вулиці Лепсе

За попередніми підрахунками, в Донецькій області підлягають перейменуванню 11 міст (вісім обласного значення), 17 селищ міського типу, 110 сіл, 15 районів у містах та шість сільських районів. Як відомо, Верховна Рада вже ухвалила постанову про зміну назв окремих населених пунктів і районів: недавньому Артемівську повернули назву Бахмут, а район відповідно також став Бахмутським, місто Дзержинськ відтепер Торецьк (від річки Торець), а Красний Лиман знову Лиман. Нині, після вивчення громадської думки та громадських слухань, готують наступні перейменування. Шахтарське місто Димитров  за пропозицією місцевої громади та депутатів назвуть Мирноград, а в Красноармійську приміряють найменування Покровськ чи Свято-Покровськ.

«Протягом свого існування місто неодноразово змінювало назву: залізнична станція і селище міського типу звалися Гришине і Постишеве, 1938 року до річниці Червоної армії отримало назву Червоноармійське, а в повоєнний період за містом і станцією закріпилася назва Красноармійськ, — розповідає місцевий педагог, краєзнавець і письменник Петро Гайворонський. — Безперечно, зміна пов’язана з політичною кон’юнктурою, а тому логічно перейменувати місто на сучасному етапі. Висловлювали кілька пропозицій, зокрема повернути первинну назву — Гришин, Гришине. Пропонували назвати місто на честь видатних композиторів Леонтовича чи Прокоф’єва, життя яких з ним пов’язане. На мою думку, більше підходить назва Свято-Покровськ чи Покровськ. Чому? Жителі села Гришине колись були парафіянами місцевої Свято-Покровської церкви, а віднедавна таку назву має потужне вугільне підприємство — шахта «Покровська», колишня «Красноармійська».

Дуже важлива деталь: нині населені пункти, проспекти, вулиці й площі перейменовують не за формальним штампом «назустріч побажанню трудящих», а шляхом публічних обговорень та громадських слухань, у яких беруть участь усі охочі місцеві жителі. За таким звичним сценарієм відбувається зміна комуністичних назв, наприклад, і в Маріуполі, де нещодавно депутати міської ради проголосували за перейменування відразу 75 об’єктів тутешньої топоніміки. Зокрема зміни торкнулися назв двох районів: Жовтневий став Центральним, Орджонікідзевський — Лівобережним, а ще багатьох вулиць і проспектів, які підлягають перейменуванню.

 У міській раді, вивчаючи громадську думку, вже провели інтерактивне голосування стосовно подальших змін назв. «Мета нашого опитування — охопити найбільшу кількість маріупольців, щоб кожен мав можливість висловити свою думку з приводу Іллічівського району та деяких вулиць», — мотивують свою позицію у міській раді, зважаючи на наявність  абсолютно прогнозованих дискусій і суперечок довкола ймовірних назв. Приміром, у приморському місті виникла й суто місцева колізія. Чимало маріупольців запропонували назвати центральний проспект імені Ілліча на честь багаторічного директора металургійного комбінату імені Ілліча, народного депутата, Героя України Володимира Бойка (помер торік), чий великий внесок у розвиток міста важко переоцінити. Проте родина покійного звернулася до депутатів міської ради і всіх маріупольців із проханням утриматися від такого вшанування пам’яті «народного директора», на яке мусили зважити.

На Донеччині з’являються й нові назви — сьогоднішні і водночас вічні символи настроїв та побажань жителів краю. Красномовний приклад — відповідні зміни в Добропільському районі, де кілька сіл — Артема, Леніна та Урицького — тепер звуться Надія, Мирне, Весна. Тобто люди з надією чекають мирної весни — найбільшої благодаті.

95%саме на стільки, за інформацією департаменту внутрішньої політики Донецької ОДА, на 1 квітня виконано роботу з перейменування об’єктів топоніміки.

2651саме така загальна кількість назв, які підлягають перейменуванню на території Донеччини, контрольованій українською владою.