Зураб АЛАСАНІЯ: «Нам поки що не вдається пояснити, що рейтинги і суспільне мовлення — різні речі»
Трохи більш як рік тому в Україні народилося довгоочікуване суспільне — було створено юридичну особу ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Як триває реорганізація, як суспільне стає точкою відліку для комерційних каналів, яких програм там не буде й чому людям поки що важко оцінити роль суспільного, «УК» розповів голова правління організації Зураб АЛАСАНІЯ.
— Пане Зурабе, з яким найбільшими ризиками вам довелося зіткнутися за рік, що минув?
— Як ми й передбачали, ризики здебільшого стосувалися людей. Адже вони важко сприймають будь-які зміни: втрату роботи, умови, в яких працювали. Зона комфорту — це важливо.
Найбільший докір нам — погана комунікація. Наприклад: «Бабуся не знає, чому ви зняли її улюблену програму, що йшла 40 років». Ми чуємо й сприймаємо ці докори. З одного боку, маємо кожному пояснити, що відбувається, з другого — інструмент, за допомогою якого можемо комунікувати, — це сам канал, який дивиться мало людей. Ми постійно їздимо філіями, зустрічаємося, але цього замало.
— Це, вочевидь, завдання не на один день?
— Так. Але ми роз’яснюватимемо. Інша проблема: люди не знають, що таке суспільне мовлення й навіщо воно потрібне, бо такого досвіду в нашій країні не було. Пояснювати на прикладі Бі-бі-сі — єдиний вихід. Але Бі-бі-сі існує майже століття, і це Британія. А в нас інші звички, традиції.
Це призводить до того, що всі очікують від нас рейтингів, які вважають єдиним показником успіху. А нам не вдається пояснити, що рейтинги і суспільне мовлення — різні речі. Рейтинги — це комерційна складова ринку.
— То в чому місія суспільного?
— Ми ніколи не мали суспільного мовника. Не телебачення, не радіо, а саме мовника. Якщо він не має високих рейтингів, то чим може бути корисним?
Умовно кажучи, чи вам подобається шоколад більше за вівсяну кашу? Мабуть, так, але це не означає, що можна жити самою шоколадкою. Корисне часто не дуже смачне. Але каша потрібна також. Шоколад — розважальні медіа — маємо щодня, на це спрямоване комерційне радіо і телебачення. Щоб ви дивилися той чи той канал, вам дають те, що хочете. А суспільне мусить давати не те, що хочете, а те, що потрібно. Навіть якщо воно вам не подобається.
Тут треба знайти баланс, щоб суспільне було таким самим корисним, як каша, й хоч відносно смачним, як шоколад.
Це означає, що, наприклад, раз на чотири роки, у пору виборів, маєте знати, що увімкнете той канал, де отримаєте інформацію. Вам не скажуть, за кого голосувати, але скажуть правду про одного, другого, третього кандидата, і тоді ви маєте обрати самі.
Ви ж знаєте, що кожен із комерційних каналів вам скаже, за кого голосувати. Бо за кожним з них стоять власники. Саме для комерційників маємо стати точкою відліку.
— Як збираєтеся конкурувати в інформаційному середовищі? Якщо не рейтинги, то що може стати мірилом успішності суспільного?
— Рейтингами займається одна компанія — Nielsen, роблячи це однаково і для нас, і для комерційників. Але ми прагнемо змінити саме мірило.
Що це має бути? Є перше велике дослідження, зроблене за допомогою Ради Європи, що показало цікавий результат. Виявилося, що 29% українців готові платити за утримання суспільного каналу мовлення. Це здивувало, бо ми були певні, що люди не готові віддати на нього бодай копійку, тому планували говорити про платню лише за чотири-п’ять років. За цей час довести на практиці, що таке суспільне, показати результат. Але громадяни вже зараз потребують якісної інформації.
Є різниця в розумінні рейтингів з точки зору комерційних каналів і з нашої. Наприклад, нас не цікавить ціна комерційної реклами. А ось довіра цікавить. Її відсоток ми хотіли б виміряти, і цей показник є на ринку. Робитимемо акцент на тому, чи довіряють люди ЗМІ.
— Це й буде критерієм успіху?
— Гадаю, так.
— Чи плануєте нішування і яким воно буде?
— У планах — поява спортивного і дитячого каналів. Хочемо нішувати навіть UA: Перший. Нині з’явився канал «Культура», що донедавна був супутниковим, а тепер цифровий. Тому UA: Перший стане більш інтелектуальним, а основним буде «Культура». Це означає, що серіал про кохання йтиме на «Культурі», а серіал «Окуповані» про окупацію Норвегії російською армією — на UA: Перший. Відчуваєте різницю?
Є час для дозвілля, простіших емоцій. А є для складніших роздумів. Він буде менш популярним, звісно.
UA: КРИМ, певна річ, вже спочатку буде нішованим і працюватиме для наших людей, що залишилися у Криму. Канали в регіонах, звісно, теж матимуть ніші, зосереджуватимуться на локальних подіях, які цікаві людям, що там живуть.
Програми слід робити на конкурсних засадах. Це вирішуватиме комісія, такий собі ареопаг із 8 продюсерів. Спочатку підбираємо ідеї, потім переходимо до другого етапу — бюджету, який вам потрібен. Можете витратити його на команду з трьох людей чи з тридцятьох — це вже ваше рішення, для нас важливий лише високоякісний продукт. Це ефективніший і дешевший спосіб, ніж утримування у штаті 30 осіб, які робили б таку програму. Тому в цьому році вже плануємо вийти на аутсорс і тримати конкуренцію між нашими співробітниками і зовнішнім ринком у співвідношенні 40х60. Ми запланували високу й конкурентну на ринку зарплатню й хочемо зробити суспільне престижним місцем роботи. Тут немає обмежень чи олігарха, який стоїть над головою.
— Очевидно, є межа, які серіали ви показуєте, а які ні. Де вона?
— Є те, що прописано в цінностях і місії суспільного. Простіше кажучи, те, що стосується низьких почуттів або порушує довіру між людьми чи призводить до руйнування стосунків. Такого не пропускатимемо. Ось приклад: був «Чоловічий клуб» ( зустрічі із зірками боїв без правил, боксу, армреслінгу тощо. — Авт.). Прибрали, тому що, по-перше, постало гендерне питання, а по-друге, показувати в такі часи бойові мистецтва нам здалося не дуже доречним. Можливо, коли настане мир. Або чи можемо показувати конкурс «Міс Київ»? Ні. Зробити рейтинги дитячій програмі на дитячих сльозах — для комерційників це не проблема. Для нас — так. І ми цього не робитимемо.
— До речі, про команду: в який спосіб ви її добирали?
— Уже мав досвід Першого Національного, куди прийшов два роки тому і де, крім мене, було лише двоє людей, тому працювати було вкрай складно. Після створення ПАТ НСТУ пішов на вибори й вже сам добирав людей, з якими працюватиму. Наглядова рада обрала всіх нас разом (крім Зураба Аласанії, до неї входять Роман Вінтонів (суспільно-політичний напрям), Юрій Макаров (просвітницький), Олександра Кольцова (розважальний), Микола Чернотицький (оптимізація центральної та регіональної структури), Інна Гребенюк (юридичні питання) та Родіон Никоненко (фінансово-економічні питання). — Авт.). І ці люди вже добирали тих, кого вважали за потрібне. Уже набралося кілька сотень однодумців. У регіонах не так весело, як тут, але й туди частково на конкурсі обрано нових керівників, які теж підбирають собі команду. Зі скрипом, зі скандалами, але потроху все посувається.
— Що скрипить найголосніше?
— Це стосується найскладнішого — людей. Реорганізація проходить дуже важко, але з юридичної точки зору все відбувається коректно. 300—350 людей, які працюють у філіях, не те що забагато — це неможливо. Цей корабель просто потоне. Має залишатися 70—100. І це означає, що 200 людей змушені шукати іншу роботу. Можливо, з НСТУ, але на інших умовах, працюючи, наприклад, за цивільно-правовими угодами, беручи участь у конкурсі ідей і програм. З досвіду знаю, що зазвичай там працює 10% людей, решта живе за їхній рахунок. Звісно, 90% тих, хто працював у штаті, влаштовувала така ситуація. Маєш невелику зарплатню, але вона гарантована, і водночас можеш працювати деінде. Але так не буде.
— Ці звільнення викликають великий резонанс. Розкажіть, хто підпадає під скорочення й чому.
— Ми не звільняємо, а скорочуємо позиції, які нам не потрібні. Розповім на конкретному прикладі. Центральний київський канал, розташований на Хрещатику, мав власні творчу команду й технічний персонал. Ми перевели його в «олівець», де в нас бухгалтерська, фінансова служби, прибиральниці тощо. Те саме відбулося і з каналом «Культура». Навіщо три служби бухгалтерів? Досить однієї. Творчих працівників не займали. Але в кожній компанії дві третини — адміністрація.
Те саме відбувається в регіонах, де скорочуємо зайві позиції. Людям пропонуємо вакансії, попереджаємо про скорочення їхніх позицій, але вони однак сприймають це, як звільнення. Вони мають шанс залишатися. Наприклад, працювати за адміністративно-правовими угодами. Але ж знаєте, як зазвичай відбувається: хочуть отримувати більше, але не хочуть реформ і розуміють, що працюють не дуже добре, але змінюватися не хочуть. Нині 7057 працівників, до квітня має залишитися 4087. Усе йде складно, але йде.
— Із планованих півтора мільярда гривень НСТУ профінансовано наполовину, й ви говорили, що на модернізацію цих коштів не вистачить.
— Так, із грошима погано. Цього вистачить на існування. Але ми не хочемо існувати, не в цьому сенс реформи. Хочемо розвиватися. Нині живемо на повне дихання, так, ніби маємо весь бюджет. Що далі? Добре, за півроку просто закриємо компанію. Якщо Україні не потрібне суспільне, то його й не буде. Це лагідний спосіб убити його.
Для влади ми перестали бути цікавими в її розумінні. Вона звикла, що державне телебачення кишенькове. А вже не так, і вона це зрозуміла. Навіть немає дзвінків, але і грошей теж. У цьому й задум — задушити суспільне на перших порах. Ми перебудували найістотніше — фундамент. Тепер можна зводити будинок. Боротимемося далі.
Гірше з головами облдержадміністрацій, котрі досі вважають: державна телерадіокомпанія — означає наша. Ні, кажемо ми, не ваша. І вони теж потроху починають це розуміти. Інший бік проблеми — приміщення, котрі вони здавали нам в оренду, умовно кажучи, за гривню. Звичайно, тепер це припиниться. Тому кажемо колегам: готуйтеся переїжджати.
Важливо, що раніше в регіонах був директор ТРК, який мав зв’язки з головою ОДА. Тепер є обрані на конкурсі менеджер, що відповідає за суто господарські справи, а є продюсер, який опікується контентом. І влада не знає, кому дзвонити. Поки що система на вигляд дуже централізована, але за 3—5 років, коли знатимемо, що все відповідає журналістським стандартам, свободи буде більше. Помилки можливі, і ми вже звільнили одного з обраних на конкурсі менеджерів.
— У який інший спосіб можна забезпечити нормальне фінансування суспільного?
— Один з членів наглядової ради пропонує інший шлях: перекласти утримання суспільного на гроші, що надходять із податку на частоти. Це 3 мільярди гривень. Можливо, але через парламент такі зміни проходять вкрай складно. Гадаю, що треба йти до людей, і наступним кроком має стати пряма абонплата. Нині нас, як можуть, підтримують міжнародні партнери. Тобто всі наші програми досі виходять завдяки донорському фінансуванню. Це трохи соромно, бо наша держава має робити це сама.
— Пане Зурабе, ви кажете, що суспільне має стати точкою відліку для інших каналів. Поясніть, як.
— Наприклад, чемпіонат світу з футболу в Росії, який відбуватиметься цього року. Ми відмовляємося його показувати. Це серйозна багатомільйонна справа, права на показ куплено ще до 2013 року. Це важке рішення. Суспільне може показувати чемпіонат світу в Москві? Ні. І ось тепер ринок, який мав домовленості про паралельний показ, дізнавшись про позицію суспільного, також почав відмовлятися.
Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОВІДКА «УК»
Зураб АЛАСАНІЯ. Народився 1965 року в місті Сухумі (Грузія). Закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Працював директором Харківської обласної державної ТРК, був засновником агентства «МедіаПорт» і тижневика MediaPost. 2014 року його призначено генеральним директором Національної телекомпанії України, 2017-го обрано головою Національної суспільної телерадіокомпанії України.
Ми в Google+