РЕАЛІЇ. Цього разу в ході  чергової урядової відеоконференції, які вже стали традиційними, йшлося про підсумки соціально-економічного розвитку держави загалом і окремих територій зокрема. Під час спілкування з регіонами  директор департаменту стратегічного планування Мінекономрозвитку Євген Олейніков у вступному слові звернув увагу на дві основні тенденції: скорочення обсягів виробництва промислової продукції і зростання виробничих обсягів у сільському господарстві.

— Саме ці показники найкраще ілюструють  тенденції, що відбуваються в національний економіці, — наголосив посадовець. Певний спад у промисловості обумовлений зовнішньоекономічними факторами: скороченням споживання у світі в тому числі й нашої продукції. Однак це не єдина причина. Українські підприємства 20 років працювали на старій виробничій базі. Нині вона застаріла і не може випускати конкурентоспроможну продукцію, поступається зарубіжним аналогам або в якості, або в ціні. Що ж до продукції сільського господарства, то вона має попит, знаходить собі ринки збуту і конкурує на них.

З урахуванням цих тенденцій уряд за дорученням Президента розробив Програму активізації  розвитку економіки на 2013—2014 роки, що опирається на той реальний фінансовий ресурс, який закладено в державний бюджет. За словами Є. Олейнікова, жодних надуманих цифр і заходів, на які не передбачено коштів, у ній нема.

Та й загалом програма не зовсім традиційна. Зокрема, у новому документі ніхто не повчає бізнес і не підказує, які галузі пріоритетні. Навпаки, розроблено комплекс заходів, що годиться для підтримки будь-якої галузі, але залежно від того, який економічний ефект вона може дати.

Скажімо, якщо йдеться про сільське господарство, то його продукція вже конкурентоспроможна і її варто нарощувати. Якщо ж це металургія чи машинобудування, то підтримка держави має спрямовуватися на модернізацію виробництва, оновлення технологій.

Причому механізм цієї підтримки (передбачено 50 мільярдів гривень державних гарантій) своєрідний. Це не буде одноосібним рішенням уряду. На перший план виходить банк. Саме його передусім треба буде переконати, що проект окупний, реальний і буде успішно виконаний. Тільки після цього проект піде владними коридорами на узгодження і надання під нього державних гарантій.

Дещо осторонь стоять проекти в галузі ЖКГ та інфраструктурні, які передбачають не так отримання прибутку, як покращення загальних умов господарювання. Вони також матимуть державну підтримку, але економічний ефект від них буде оцінюватися дещо по-іншому. Спіль не у них те, що й ці проекти мають бути реалістичними. Аби їх «заземлити», відтепер не буде хибної практики, коли держава виконує свої фінансові зобов’язання, а інвестор — ні. Немає інвестора, не буде й державної підтримки.

Як сприймають нові тенденції уряду в регіонах і як працюють над їхнім втіленням, можна подивитися на прикладі Харкова та Львова. Зокрема харків’яни горді тим, що в регіональному рейтингу соціально-економічного розвитку та конкурентоспроможності перебувають на верхніх щаблях. Представник облдержадміністрації з півгодини перелічував досягнення краю у галузях економіки, фінансів, споживчого ринку, зростання доходів тощо. Директору департаменту регіональної політики Мінекономрозвитку Олені Нижник навіть довелося нагадати, що нинішнього року в області гараздів поменшало. Зокрема, протягом двох місяців спостерігається падіння виробництва, зростають борги із заробітної плати, збільшуються неплатежі у сфері ЖКГ.

Львів’яни, навпаки, були незадоволені своїм передостаннім місцем у рейтингу. Погоджуються, що мають безліч проблем, але скаржаться на недосконалість методики оцінювання спроможності регіонів, де у залік іде перевищення імпорту над експортом і зараховується все те, що йде через митниці, яких на території області не бракує.

А загалом, незважаючи на різність підходів до розв’язання тих чи інших проблем, спільного все ж таки більше. Скажімо, і на сході, і на заході переймаються підтримкою депресивних регіонів (наразі ці програми не спрацьовують). Скаржаться на гальмування процесу, який би мав оптимізувати кількість державних програм (поки що деякі міністерства нав’язують їх збільшення). Переживають за реформування системи адміністративних послуг (досі не передбачено посаду адміністратора та порядок оплати його праці).