НАУКА І ТЕХНІКА
У Європі щонайменше 20 відсотків їжі стає відходами
З утіленням у життя політики нульових відходів, дослідники шукають шляхів перетворення нинішніх гір харчових відходів на майбутню «зелену» енергію.
Вони випробовують драматичні нові ідеї приблизно за 13 тиcяч кілометрів від серця Європи.
Ауліс Ранне, технічний координатор проекту: «Мрія народилася під час одного візиту до В’єтнаму кілька років тому. Ми приїхали як звичайні туристи, і нас вразило глибоке, щире ставлення в’єтнамців до риби і рибного господарства. Ми також зрозуміли, наскільки підприємливими є в’єтнамці, наскільки відданими важкій праці, як багато енергії вкладають, коли їм пропонують нові завдання. Тож ми подумали, що було б добре поєднати цей досвід рибного господарства з підприємництвом, аби покращити економічне становище і сприяти розвиткові відновлювальних видів енергії. Так народився цей проект».
Ця мрія стала реальністю на цьому підприємстві водного господарства у Дельті річки Меконґ на півдні В’єтнаму.
120 тон свіжої риби панґа тут переробляється щодня. З риби робиться філе, її заморожують і пакують, а потім відправляють на європейські й азійські ринки.
Близько 80 тон відходів залишаються переробленими на риб’ячий жир.
Групі дослідників з Європейського Союзу було запропоновано переробити відходи на біодизельне пальне.
Хімік Тея Палмен: «Маємо риб’ячий жир. Додаємо метиловий спирт, змішаний з лужним каталізатором. Після підігріву і змішування одержуємо біодизель. Тож у цистерні маємо риб’ячий жир. Помпуємо його у реактор, де він підігрівається і перемішується. Відтак беремо метиловий спирт і змішуємо його з каталізатором. Цю суміш додаємо до риб’ячого жиру. Кінцевий продукт кількаразово очищується водою. Відтак біодизель відокремлюється і заливається у контейнер для зберігання».
Дизайн, будівництво і випробування цього підприємства є наслідком 4-річної співпраці європейських і в’єтнамських дослідників. Працюючи на повну потужність, завод зможе виробляти до 13 тон біодизельного пального на день.
За переробним заводом і складною системою охолодження здійснюватиметься моніторинґ у режимі онлайн, аби визначати енергетичний баланс.
Флоріан Ґріссл, фахівець з енергоефективності: «Ми подивимося, скільки енергії потрібно цій системі, аби вона була спроможною. Потім побачимо, скільки біодизелю вироблятиме завод, і скільки електрики зможе виробити генератор на цьому біодизелі. Ми очікуємо, що за повної потужності цей завод буде дуже ефективним з екологічної точки зору».
Отриманий біодизель може щодня виробляти до 150 мегаватт/годин енергії, що зможе забезпечувати струмом усю рибну фабрику, а також, як уважають дослідники, надавати енергію поблизьким громадам, що переважно працюють у рибному господарстві.
Ауліс Ранне: «Цей пілотний завод біодизелю є добрим прикладом трансферу технологій з Європи до азійських країн. Інші підприємства водного господарства у В’єтнамі, а також у Малайзії, Китаї й Індонезії, можуть у недалекому майбутньому теж встановити подібні «зелені» генератори»
Нгуєн Фан Ван, директор фабрики морепродуктів: «Від цього виграють усі. Ми виробляємо енергію, позбуваємося відходів, охороняємо довкілля, подаємо недорогу енергію нашим сусідам, створюємо робочі місця. Все це допоможе нам у майбутньому збільшити інвестиції у сталий розвиток».
Сталий розвиток на ґрунті переробки відходів має свої проблеми приблизно за 13 тисяч кілометрів від дельти річки Меконґ.
Один із заводів у Англії щодня переробляє близько 18 тон харчових відходів на 2500 кубічних метрів біогазів, переважно метану, що його потім використовують для виробництва електроенергії. Цей процес називають «анаеробним зброджуванням»: харчові відходи розкладаються мікроорганізмами у безкисневому просторі. Гази, що виробляються, накопичують, відокремлюють і зберігають.
Та вчені вважають, що система далека від того, щоб бути ефективною. Вони намагаються її вдосконалити, аби з тої самої кількості відходів вироблялося більше біогазу і протягом довшого часу.
Координатор проекту Соня Гевен: «Коли ми починали, всі залишки їжі піддавали переробці так, ніби вони були однаковими. Тож виникли великі проблеми з біореактором. А на цьому етапі дослідження ми спромоглися знайти засадниче наукове розуміння того, що відбувається у реакторі, які групи мікроорганізмів діють, тож з‘явилися різні метаболічні шаблони розкладання харчових відходів».
Людвіґ Ґредмаєр з університету Саутгемптона: «Наразі ми визначили два мікроелементи, що можуть допомагати анаеробному зброджуванню. Це – кремній та кобальт. Ми додали невеликі дози кожного з них до біореактора. Наші досліди засвідчили, що обидва елементи допомагають бактеріям виживати, тож процес дає більше біогазу протягом довшого часу за умов тої самої кількості харчових відходів».
Соня Гевен: «Тепер ми можемо задіювати, в тому числі і на великих комерційних підприємствах, біореактори, що мають удвічі й утричі більшу ефективність, ніж раніше. Це – чудово для комерційних підприємств. Ви можете приймати вдвічі-втричі більше відходів, і якщо вам платять за це, то це добре для промисловості. Але також за таких самих затрат ви одержуєте вдвічі-втричі більше газу, енергії. Це значно ефективніший процес. Тож власники заводу тепер можуть розслабитися, знаючи, що він тепер ефективний. Можна спокійно спати вночі».
Проект також допомагає краще орієнтуватися у звичках щодо харчових залишків різних європейських країн. Деякі висновки дивують.
Науковець Бекі Арнолд: «Ми розгянули природу харчових залишків, просто перебираючи вручну те, що викидають люди. Тут, у регіоні цього заводу, 50 відсотків відходів – це шкірки свіжих фруктів й овочів. А 12 відсотків – це просто не вжиті в їжу свіжі фрукти й овочі. Одна з найбільших несподіванок у цьому регіоні – це те, що 10 відсотків харчових відходів, які надходять на наш завод, становлять мішечки із чаєм».
Це – важливі дані, кажуть учені… Адже вони дозволять поліпшити чинні біореактори, пристосовуючи їх до регіональних європейських звичок щодо харчових відходів.
Ми в Google+