Володимир КОЛЮБАКІН,
«Урядовий кур’єр»

На сайті Верховної Ради з’явилася петиція, автори якої вимагають заборонити ввезення, виготовлення, продаж і застосування в Україні інсектицидів, які можуть зашкодити бджолам і навколишньому середовищу.

Як зазначається в петиції: «по всій країні масово гинуть бджоли з причини обробки полів інсектицидами. Разом з бджолами гинуть дикі комахи-запилювачі. Це – екологічний тероризм! Недоотримання врожаю селянами спричинить тяжкі наслідки для аграрно-орієнтованої економіки України».

Про деякі такі випадки вже писав «УК» (див. № 115 від 20.06.2018), але це лише краплина в морі. За повідомленнями у соціальних мережах, масова загибель бджіл зафіксована зокрема у селах Золочівського та Богодухівського районів Харківщини. На складах агрофірми, яка є безпосереднім винуватцем злочину, місцеві мешканці виявили каністри із залишками інсектицидів другої групи небезпеки.

Для багатьох постраждалих бджоли були головним, а подекуди й єдиним джерелом засобів для існування. Загалом, за деякими даними, в Україні тримають бджіл понад 400 тисяч осіб (точніше сказати неможливо, бо багато бджолярів не реєструють свої пасіки, боячись втратити соціальні пільги). Варто також додати, що Україна нараз посідає чільні місця на світовому ринку за експортом меду, поступаючись лише Аргентині та КНР. Але, як бачимо, це чільне місце можемо запросто втратити.

При цьому недолугі аграрії не розуміють, що, знищуючи бджіл та інших комах – запилювачів рослин, вони творять шкоду не лише пасічникам, а й самі собі – адже тоді вони недоберуть урожаю багатьох культур, що потребують запилення, як от соняшнику, гречки тощо. Не кажучи вже про те, що залишки інсектициду можуть потрапити у їхню продукцію і завдадуть шкоди споживачам.

Втім, основна проблема полягає не в тому, який інсектицид заборонити, а який – дозволити, наріжний камінь спотикання– відсутність належного контролю за використанням інсектицидів. Зауваги щодо того, ніби в Україні нема чинних нормативних документів, необґрунтовані. Є Закон України «Про бджільництво», який встановлює відповідальність за неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам у разі застосування засобів захисту рослин.

Діють «Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл» та державні санітарні правилам «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві». Щоправда, в чомусь вони застарілі – але доповнити їх новими положеннями не становить таку вже велику проблему.
Заковика в іншому – не встановлено відповідальності за невиконання положень цих документів! І це стосується не лише сільгоспвиробників, а й органів місцевої влади, які, маючи відомості про швидку обробку полів інсектицидами, не інформують про це пасічників і не вживають належних заходів безпеки (встановлення попереджувальних знаків тощо).

Те саме стосується і державного контролю за обігом отруйних речовин. Деякі з них заборонені для застосування в Україні, але купити їх можна практично безперешкодно. Такому становищу сприяє правовий казус: Законом «Про захист рослин» визначено, що виробництво, зберігання, транспортування та реалізація таких речовин є ліцензійною діяльністю. Однак відповідно до Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності» даний вид господарської діяльності не підлягає ліцензуванню!

Як зазначає доповідь Офісу ефективного регулювання (BRDO) про ринок меду, в Україні відсутнє належне законодавство, що захищало б інтереси виробників меду та вирішувало б процедурні аспекти підтвердження обставин отруєнь для судів. Крім того, необхідно затвердити правила з формування комісії з отруєння – туди повинні входити староста села або голова об’єднаної територіальної громади, представники територіального управління Держпродспоживслужби (ветеринарія та фітосанітарія), власник земельної ділянки, що зазнала отруєння, та її постійний користувач. Необхідна також участь правоохоронних органів та незалежних свідків.
Тільки за таких умов можна припинити масові вбивства працьовитих комах, хвиля яких накрила Україну.