Уряд Російської Федерації найближчим часом планує узгодити умови застосування економічних санкцій стосовно громадян і юридичних осіб України. Такий крок, на думку кремлівських функціонерів, просто необхідний «для поліпшення ефективності». За словами заступника міністра фінансів РФ Володимира Количева, законопроєкт, який, до речі, вже прийнятий у першому читанні, спрямований на вдосконалення правових підходів у застосуванні спеціальних економічних заходів. Але чим насправді є усі ці російські санкції: важелем впливу чи звичайнісіньким політичним блефом?

Нагадаємо, що у вересні російський уряд розширив санкції проти України, додавши до списку низку політичних та громадських діячів. А вже у жовтні Володимир Путін під час зустрічі зі своїм кумом, а заодно і представником партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктором Медведчуком, заявив, що варто готуватися до поступового пом'якшень санкцій проти України, адже в Україні люди «дуже страждають» через втрату важливого ринку збуту, маючи на увазі Росію.

Як внесення українських громадян до списку санкцій РФ, так і подібні заяви очільника Кремля не мають логічних пояснень, їх варто розглядати як спробу маніпуляцій та відволікання уваги від своїх внутрішніх проблем.

У 2018 році, як відповідь на нібито «недружні дії» України президентом РФ було прийнято рішення про застосування спеціальних економічних заходів до окремих юридичних та фізичних осіб України. Яким чином це вплинуло на економіку України та стан бізнесу? Кілька фактів та цифр, що відкрито ілюструють цю ситуацію. Якщо експорт з України у 2014 році, на початок російської агресії, становив майже 9,8 мільярда доларів США (приблизно 18% від загальної частки українського експорту), то у 2018 році, до моменту, коли були введені чудо-санкції, – 3,7 мільярда доларів США або 7,7% від загального експорту України.

Ці показники демонструють реальну ситуацію та той факт, що українські компанії свідомо розпочали переорієнтацію з російського ринку на європейський і азійський. Тож усі російські економічні санкції за своєю суттю виявилися справжнісіньким блефом, адже великих обсягів торгівлі між Україною та Росією вже не було. Після окупації Криму та агресії на Донбасі Росія перейшла з розряду важливого стратегічного торгового партнера до категорії другорядних партнерів, та і це також лише завдяки територіальній близькості.

Що стосується конфіскації майна та арешту рахунків, які перебувають під юрисдикцією Росії, то і тут все цілком зрозуміло та очевидно. Було би дивно, якби бізнес розглядав Росію, як надійне місце зберігання своїх статків та накопичень. Очевидно, що для бізнесу важливим фактором є надійність, забезпечення дотримання усіх прав та свобод, а не цілком вірогідне очікування того, накопичені заощадження можуть бути втрачені, або і просто відібрані тоталітарним режимом Путіна.

Ні для кого не секрет, що усі політики, бізнесмени, які орієнтуються у тенденціях, оцінюють загрози, розуміються на економічних кризових ситуаціях, в усі часи тримають гроші в надійних місцях – банківських установах Європи і США і подібні маніпуляції їх ніяк не зачеплять. Варто наголосити, що і російські політичні, бізнес і пропагандистські еліти дотримуються цих же правил: чомусь вони теж не поспішають вкладати кошти до російських банків, а виводять їх за межі великої і могутньої.

Повертаючись до жовтневих заяв Володимира Путіна про зняття санкцій з трьох українських підприємств, які він оголосив після зустрічі з Медведчуком, можна робити певні висновки. Цим жестом своєї «доброї» волі він чітко продемонстрував, що готовий вести діалог з відновлення відносин і нібито повернення Донбасу виключно з проросійськими силами. Як сказав Путін, «давайте будемо вважати, що це перший крок і жест доброї волі з нашого боку». Натомість очевидним є той факт, що влада як Порошенка, так і Зеленського його не влаштовує. Спроба застосувати метод батога і пряника, вкотре продемонструвати на чиєму боці сила, оновити та посилити санкції, навіть якщо вони неефективні – усе це складові санкційних маніпуляцій. Насправді ж російські санкції, які висувалися на противагу обмеженням для Росії з боку США та країн Європи, стали фактично почесним списком для людей, які туди потрапили.

Олекса ВЕРНИГОРА
для «Урядового кур’єра»