В Україні чомусь утвердилася думка, що свобода ЗМІ полягає у праві безперешкодно агітувати за цінності «рускава міра», а не в можливості викривати злочинців і корупціонерів, незалежно від їхніх посад і належності до владної політичної сили. Доказом того, що саме такої свободи в країні немає, стало вбивство Георгія Гонгадзе.

Однак список жертв було відкрито ще задовго до його загибелі. 6 листопада 1993 року «невідомі хулігани» жорстоко побили лідера Національного руху кримських татар, в’язня совісті радянських часів редактора газети «Арекет» Юрія Османова, який наступного дня помер у лікарні. Убивць не знайшли, але це не завадило місцевим властям заявити, що це, мовляв, «розборки» серед самих кримських татар, а «рускава слєда там нєт».

Ціною злочинного небажання влади захистити патріотів-журналістів уже стала анексія Криму й окупація на Донбасі. А в Литві вбитий 12 жовтня 1993 року заступник редактора газети «Республіка» Вітас Лінгіс став першим і досі єдиним працівником ЗМІ, загиблим через професійну діяльність. Швидке слідство і жорсткий вирок убивцям краще ніж будь-які слова довели, що замах на свободу слова в цій країні каратимуть нещадно.