Вистава на дві дії «Графиня Маріца» — це вже улюблена українцями оперета. Доказів цього шукати не варто, достатньо просто поспостерігати за аншлагом у залі. Чому цієї осені увагу так привабив цей твір? Тому що модернове дійство стало ще досконалішим, на сцені лунають українські жарти, а тексти перероблено. Словом, 11 листопада працівники Національної оперети показали в залі вищий пілотаж гри по-українськи. І це на  додаток до переробленого лібрето, абсолютно нового поетичного тексту музичних номерів, нових сцен.

Осучаснена «Графиня Маріца» — неперевершена, складна для виконання й чутлива для осягнення оперета. Про це не раз сказали й під час прес-конференції художній керівник Національної оперети режисер-постановник Богдан Струтинський, лібретист Яна Іваницька, диригент-постановник Святослав Литвиненко, художник-постановник Олександр Білозуб. За якісь півгодини до початку однієї з прем’єр сезону до представників преси звертався і Надзвичайний і Повноважний Посол Угорщини в Україні Ерно Кешкень. Цього вечора усі причетні до виходу в світ «Графині Маріци» трималися однієї думки. А вона була легкою для розуміння: «Це гра про наше українське сьогодення. Тому в Національній опереті всі фрази, які лунають у бік глядача, актуальні».

На цій сцені головна героїня оперети Імре Кальмана Валерія Туліс таки знайшла своє справжнє кохання! Фото УНIAН

Справді, на великій сцені герої порушують наболілі проблеми. Серед таких й інфляція, і девальвація, й оптимізація економічних реформ. Водночас український глядач не встигає журитися через ці словесні ігри. Він швидко поринає в світ дворянського життя. У цьому чи не найкраще допомагають йому актори, які вигуляли на сцені понад 350 розкішних предметів гардероба.

Та хоч би про що співали на сцені, хоч би які теми порушували, угорське коріння цієї оперети простежувалося чітко. Спочатку певний ефект спричинили сценографічні елементи. Знаємо, що синій колір — символ всесвітньої злагоди, що це невід’ємний атрибут народних костюмів Угорщини. Ще й такі акценти: угорська вишивка на вбраннях, австрійський модерн — на кулісах. А в другому акті вистави перебирає важелі впливу сцена «Орфеум» — це суцільний розквіт сил хореографії, виконаної за моделлю канкану.

Складні для виконання шлягери, різноманітний діапазон сольних номерів, розгорнуті масові фінали (до речі, вони нічим не поступаються оперним) — усе це суміш якісної модернової «Графині Маріци». І українці її оцінили. Завіса спадає під гучні й бурхливі оплески.