У багатьох наших співвітчизників ім’я славіста світового рівня лауреата премії ім. Т. Шевченка, іноземного члена Національної академії наук Юрія Шевельова насамперед асоціюється зі знищенням 2013 року в Харкові меморіальної дошки, проведеним під акомпанемент заяв тодішніх голів міста і обласної держадміністрації Кернеса і Добкіна. Вони звинуватили видатного уродженця «другої столиці» України в підсобництві фашистам у роки німецької окупації та натякали на його антисемітизм.

Можна було б не звертати уваги на заяви професійних «антифашистів» із команди «проффесора» Януковича, якби замовчування не породжувало переконань, що диму без вогню не буває. Тим більше, що Юрій Шевельов справді друкувався на сторінках газети «Нова Україна», що виходила в окупованому німцями Харкові. Однак його публікації стосувалися становища української культури в УРСР і були антирадянськими чи, точніше, антисталінськими, а не профашистськими і не пронацистськими. Фашисти були при владі в Італії, з якою СРСР дружив ще з початку 1930-х, а не в гітлерівській Німеччині.

Саме на таких не випадкових неточностях ґрунтувалась і ґрунтується великодержавна ідеологія рашизму, де опонентові дорікають за найменший гріх, а майже десятирічну дружбу з Муссоліні й напад СРСР спільно з Гітлером на Польщу видають за вияв мудрої політики. До речі, «антисеміт» Шевельов, якого звинуватили навіть у тому, що він після окупації німцями Харкова оселився у покинутому родинами євреїв помешканні, перестав друкуватися в окупаційній газеті, коли на її сторінках сталінський режим стали іменувати «жидобільшовицьким».

Три названі Шевельовим «вороги українського відродження — Москва, український провінціалізм і комплекс кочубеївщини» — досі загрожують існуванню України

У 1914 році російські ліберальні газети називали учасників демонстрацій на честь 100-річчя народження Шевченка «жидомазепинцями», а ідеолог російського націоналізму Іван Ільїн у роки Другої світової війни вміщував в емігрантській пресі хвалебні статті про Гітлера й відверті антисемітські агітки. Однак це не завадило у 2005 році урочисто перепоховати прах колабораціоніста на території Донського монастиря в Москві, тимчасом як харківські «антифашисти» навіть повернення родини Шевельова до власного будинку, де вона мешкала до революції, видають за вияв антисемітизму.

Промовисто, що етнічний німець Шнейдер, батько якого у 1916 році змінив прізвище на російське Шевельов, під час отримання радянського паспорта записався українцем. Він не зрадив свого вибору після окупації Харкова німцями, хоч статус «фольксдойче» давав багато переваг і пільг.

Навіть у вимушеній еміграції Шевельов залишився українцем, хоч у закордонних університетах був попит на знавців Росії, з якою асоціювали СРСР, а не якоїсь ще маловідомої України. Однак наш земляк здобув ім’я у світовій науці саме як український вчений, чого йому досі не можуть вибачити пропутінські «антифашисти».

На відміну від уже згадуваного Івана Ільїна чи колишніх білих генералів Краснова і Шкуро, повішених за участь у війні на боці нацистської Німеччини, а нині оголошених у Росії «павшимі за вєру і Атєчество», Шевельов для російських шовіністів залишається «фашистом». До речі, так само як «бандеровці», бо російські «антифашисти» «понімають» навіть власовців, які, мовляв, воювали проти Сталіна, але не проти «нєдєлімої» Росії. Однак люто ненавидять українських патріотів, які на власній землі давали відсіч обом тоталітарним режимам.