У зоні АТО встановлено і працює 60 ТБ-передавачів. 17 червня, коли ми писали про відновлення українського мовлення на Донбасі («Коли розвидниться в зоні АТО»), їх було на п’ять менше. Отож Мінінформполітики не спить і крок за кроком впроваджує свої плани, ідеї, стратегії і програми.
Докладніше про роботу міністерства у першому півріччі цього року на брифінгу у Кабміні розповіли заступники міністра Еміне Джапарова, Тетяна Попова та Артем Біденко. Зокрема поінформували, які заходи проведено щодо кожного з напрямів: розвиток інформаційного простору країни (дерегуляція, демонополізація та деолігархізація); створення системи державних стратегічних комунікацій; інформаційна реінтеграція Криму, тимчасово окупованих територій Донбасу та внутрішньо переміщених осіб; популяризація України та її цінностей у світі.
Називали нормотворчі ініціативи, конференції, форуми, кампанії, лекції, що зініційовані, проведені, запущені й прочитані працівниками міністерства. Цифри, карти, фото — все є у звіті, який навіть у скороченому варіанті налічує понад 40 сторінок формату А5 (половина стандартного аркуша). На жаль, за цифрами про кількість заходів не видно головного: чи вони були ефективними. Чи покращилося розуміння суспільством тих реформ, які проводять міністерства та відомства? Чи стали більше любити Україну жителі Донбасу? Чи краще почали ставитися до нас у світі?
На моє прохання дати відповіді саме на ці запитання Тетяна Попова відповіла, що можливості моніторити результати їхньої роботи на окупованій території немає просто фізично. А ось на контрольованій показником ефективності може бути те, що кількість прихильників євроінтеграції зростає. Щоправда, пані Тетяна не дала посилання на конкретне дослідження, яке це показало.
Артем Біденко як маркер результатів роботи з поширення інформації про Україну у світі використав OTS (opportunity to see). Українською це можна перекласти як «можливість бачити». Така можливість, за словами пана Артема, у глядачів з’явилася через контрактування міністерством кабельних закордонних операторів, і це оптимально з точки зору ефективність/витрати. Так, «Балтком» звітує про понад 20 тисяч включень (натискань кнопки «дивитися») інформацій з України латвійськими телеглядачами.
На уточнювальне запитання «УК», чи не залучали до оцінки результативності роботи відомства соціологів, спікери дружно відповіли, що на це не виділено бюджетних коштів. А шкода, адже це фактично означає, що роботу ведуть наосліп. Принаймні можна було б провести опитування (краще — анонімне) журналістів з проханням оцінити роботу прес-служб і відділів комунікацій відомств, розмістивши відповідний опитувальник (хоча його створення теж потребує професійної соціологічної підготовки) на сайті Мінінформполітики.
Я, скажімо, бачу відчутний прогрес у роботі прес-служби Мінприроди, але про роботу відділу (чи що там у цьому міністерстві) стратегічних комунікацій нічого не чув.
Наостанок. Тішуся тим, що колегам вдалося відновити випуск газети «Донецька правда». Але не розумію, чому насправді це «ДонецкАЯ правда». Чому видання російською? Адже половина громадян регіону — українськомовні, про це свідчить офіційна статистика. Адже всі наші співгромадяни розуміють державну мову. Видавати газету російською — це визнавати, що там — не наша територія, визнавати, що державна мова там другосортна. Це неприпустимо і має бути виправлено.
Леонід ОЛЬШЕВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+