О 7-й ранку перед приміщенням спілки споживчих товариств у центрі Рівного з’являється симпатична конструкція — оригінальний дерев’яний велосипед із кавовою установкою. І його симпатичний молодий власник, який приємно всміхається, здається, всьому світові.
Олександрові Драганчуку 29, свою диво-машину змайстрував власноруч. І хоч пересувних кавових установок у місті не бракує, такої ще пошукати треба: вклав у неї хлопець не лише кошти, а й душу.
«Свого часу вчився на столяра у професійному училищі — подобається щось робити власними руками, — легко йде на розмову Олександр. — Згодом пішов водієм-експедитором на кооперативний консервний комбінат. Саме там отримав цільове направлення у Львівську комерційну академію, без відриву від виробництва здобув диплом бакалавра за спеціальністю «Економіка підприємства». Однак заробленого не вистачало на життя — дарма що разом з братом підробляли на весіллях: він музикант, а я співаю, бо у нас уся родина співоча. Тож у 2012-му поїхав на будівництво в Підмосков’я. А коли розпочалася війна, принципово перестав заробляти в Росії, працював на будовах у Києві».
Та рідне місто притягувало хлопця наче магніт: тато ж бо відійшов у кращий світ, брат живе під Києвом, а мама чекала-виглядала сина й дуже хотіла, щоб він був поруч. Та й сам прагнув вирватися з тієї важкої роботи і, сказати б, другосортності, яку, переконує, ще й як відчував. Дедалі частіше ставив собі запитання: здоров’я покладу, а далі що? І шукав на нього відповідь.
Над оригінальною велоустановкою Сашко працював майже півроку: в роботі з ясеном дуже знадобилися навички столяра. Паралельно прораховував можливість кавового міні-бізнесу, консультувався, напрацьовував контакти з постачальниками кави. І вийшов на такий алгоритм: справа буде вигідною, коли зможеш продати принаймні 80—100 чашок на день.
Ризикнув. Зареєструвався підприємцем: справно сплачує ЄСВ та ПДФО. Звернувся до голови правління Рівненської споживспілки із проханням про електропідживлення своєї установки та оренди частини щойно осучасненої території. Той погодився.
Після трьох тижнів роботи, каже дипломований економіст, він уже вийшов на операційну беззбитковість: продає по 50 чашок кави на день. Бачу, як неквапливо смакують гурмани чарівний напій і підхвалюють: саме те що треба. Ще б пак: готує каву на купажі з трьох сортів арабіки, бо робуста, каже, гірка й менш ароматна. Одне слово, попри жорстку конкуренцію, на товар є покупець. Олександр чітко засвоїв це правило. Тож не втрачає надії на розвиток: і особистий, і маленької власної справи.
До речі, щодня застаю його за шкільним зошитом, дрібно списаним англійською: каже, хоче вдосконалити мову.
«Стараюсь ефективно використати час і впорядкувати своє життя: адже мій робочий день поки що триває як мінімум 12 годин. Побачимо, що з того вийде».
Думаю про інше: чому ми, мудра, підприємлива й працьовита нація, постійно наймитуємо у світах? Не можуть же, врешті-решт, виїхати з країни усі молоді голови і руки, ненормально це, незакономірно! А ринок праці нині складається так, що, поєднавши голову й умілі руки, додавши креативу, таки можна дати собі раду.
Ми в Google+