Податки можна тлумачити як компроміс між представниками влади та бізнесом. Та в нас подекуди це компроміс, досягнутий із викручуванням рук, зауважують у дослідженні експерти Української аграрної конфедерації.

Найперше це стосується податку на додану вартість. Варто згадати про те, як постійно намагалися скасувати ПДВ під час експорту то зерна пшениці, ячменю, кукурудзи, то соєвих бобів, ріпаку, соняшнику…

Утім, це не перший і не єдиний привід для збурення сільгоспвиробників. Ще в 2015—2016 роках в Україні діяв спецрежим сплати податку на додану вартість, який був одним з вагомих інструментів підтримки сільського господарства. Згідно з цим режимом передбачалося, що суму ПДВ, нараховану на вартість поставлених підприємством товарів і послуг, не сплачували до бюджету, а вона залишалася в розпорядженні підприємства для використання на основну операційну діяльність.

За даними ДФС, суб’єкти, що мали спецрежим із ПДВ, відкрили 16 862 спецрахунки, на які надійшло 27 245,1 мільйона гривень у 2015 році, 4371 мільйон — у 2016-му та 16,3 мільйона у першому кварталі 2017 року (як залишок з 2016-го).

Однак з 2017-го спеціальний режим оподаткування ПДВ скасували, мотивуючи тим, що державний бюджет недоотримує значної частини доходів, а як альтернативу підтримки аграріям запропонували надання бюджетних дотацій. Проте вже помітно, що така заміна стала вкрай не вигідною для сільгоспвиробників.

У 2017 році через недосконалий механізм розподілу понад 50% передбачених коштів отримали лише кілька підприємств, тоді як сектор загалом підтримки так і не одержав. 2018-го умови та механізм отримання державних дотацій було змінено, але результат не можна назвати вдалим: з передбачених 6,3 мільярда гривень було використано лише 3,5 мільярда, що призвело до перерозподілу 2 мільярдів, передбачених на АПК, в інші сектори наприкінці 2018 року. Бюджетом на 2019 рік затверджено підтримку обсягом 5,9 мільярда гривень, проте як її використають, покаже час.

Чи був такий захід корисний для бюджету — теж питання спірне. За дослідженнями Української аграрної конфедерації, у структурі сплачених податків протягом 2015—2017 років частка ПДВ в 2016 році різко зросла до 53,5%, а потім знизилася до 26,5%.

Цікаві дані щодо структури платників. З 2016 року найбільше податку на додану вартість державний бюджет отримав від середніх за розміром підприємств, земельний банк яких налічує від 200 до 10 000 га. 2017-го вони сплатили близько 68,8% усіх надходжень ПДВ від сільськогосподарських підприємств. Далі йдуть агрохолдинги з площею понад 10 000 га, частка яких у 2017 році становила 25,2%. Малі підприємства з площею до 200 га сплатили трохи більш як мільярд гривень, або 6% у загальній структурі підприємств — платників ПДВ. У 2015 році ситуація була протилежна — тоді найбільшу кількість податку сплатили малі підприємства. Причина таких різких коливань зрозуміла: через постійні маніпуляції з ПДВ значну частину малих виробників просто-таки заганяють у тінь. До прикладу олійна сировина: малий виробник для її вирощування купує сільгосптехніку, пальне, насіння, добрива, в ціну яких уже закладено ПДВ, а у відшкодуванні його під час експорту йому відмовляють. Тож цей виробник мусить продавати вирощене великим аграрним компаніям, яким ПДВ з експорту відшкодовують, якщо вони вивозять цю продукцію як власноруч вирощену. Частина виробників відтепер працює під виглядом особистих селянських господарств, вирощують продукцію нібито для власного вжитку, тому ПДВ не сплачують зовсім. І хто від цього у виграші — аграрій, бюджет чи ніхто?