Якщо стосовно дня появи на світ майбутнього організатора махновщини жодних суперечок немає, то у власноруч написаних анкетах і мемуарах «батько» стверджує, що він 1889 року народження. Як засвідчує метрична книга Хресто-Воздвиженської церкви, де хрестили малюка, п’ятою дитиною родина його батьків поповнилася 26 жовтня (ст. ст.) 1888 року.
Саме ця плутанина врятувала життя майбутньому отаманові, коли у березні 1910 року його як активного члена терористичної організації анархістів, що діяла в Гуляйполі, засудили до повішення. Однак він на той час був неповнолітнім (у Російській імперії — особи до 21 року), а тому страту замінили довічною каторгою, яку в’язень відбував у Бутирській тюрмі в Москві.
Саме вона стала його університетом, бо вся офіційна освіта Махна обмежилася двома роками (точніше, зимами) навчання в церковнопарафіяльній школі. Пам’ятати про це варто, щоб не мати ілюзій стосовно полководського хисту народного отамана, який, попри вроджену харизму і ґрунтовну самоосвіту, не мав ні бойового досвіду фронтовика, ні практики політичної боротьби, ні навіть суто прагматичного селянського розуму, бо вже у 19 років опинився в тюрмі. З неї він вийшов після повалення самодержавства 29-річним анархістом, який ненавидів будь-яку владу, не замислюючись, що справжня демократія не має нічого спільного з нічим не обмеженою анархією.
Індивідуалізм, який не вміє і не хоче обмежити свою свободу в інтересах суспільства, — хвороба всіх волелюбних народів. Але якщо американці чи навіть рідні нам козаки-січовики в період випробувань знаходили в собі сили підпорядковуватися спільній меті, то Махно став типовим перекотиполем. Єдина політична сила, з якою махновці не укладали союзу, — білогвардійці. Однак якщо із затятим прихильником «єдіной Расіі» Денікіним українцям було не по дорозі, то мир чи хоч нейтралітет із Врангелем (на відміну від невдах-попередників, він погоджувався на незалежність України) був припустимим.
Саме махновці фактично взяли для червоних Крим, в якому їх підступно і підло вибили до ноги зрадливі союзники, що стало безславним кінцем махновщини і прирекло українські землі на більшовицьку окупацію. Провина за це не стільки на ленінцях, які вважали моральним усе, що на їхню користь, скільки на Махні, який вже мав неодноразовий досвід служіння Леніну, що завжди призводило до біди.
За спогадами самого отамана, влітку 1918 року він був у Москві, де удостоївся особистої аудієнції вождя більшовицької революції. Після цього повернувся в Україну, де, за його визнанням, розгорнув «могутній антидержавний революційний рух широких українських мас». Зайве пояснювати, що спрямовано його було проти не сусідньої совдепії, а Української держави, яка і без того потерпала від інтервенцій білої й червоної армій.
15 грудня 1918 року Махно, загони якого катастрофічно потребували зброї й боєприпасів, уклав союз з УНР, а вже за тиждень, отримавши бажане, переметнувся до більшовиків, проголосивши свої війська, за аналогією з червоними, «радянською революційною робітничо-селянською армією». Однак нові господарі не надто довіряли командирові 3-ї бригади Задніпровської дивізії, сформованої з махновців. У підсумку, як свідчить рапорт командувача Українським фронтом червоних Антонова-Овсієнка, «у Махна чотири черги на одну гвинтівку», а в інших частинах зброя «в кілька разів перевищує штатну норму».
Не дивно, що махновців легко розгромили денікінці, за що «батька» оголосили «ворогом революції». На тому зірка Махна закотилася б, якби не Петлюра, який допоміг махновцям, що відступили аж до Умані, зброєю й боєприпасами та забрав до українських лазаретів понад 3 тисячі поранених і хворих. Тож війська отамана знову стали мобільними й боєздатними, завдяки чому здобули тріумфальну перемогу в бою під селом Перегонівка на нинішній Кіровоградщині.
Махновці прорвали фронт денікінців і рушили рейдом їхніми глибокими тилами, що змусило білих відправити найкращі бойові частини з-під Москви в Україну. Фактично Махно врятував більшовиків від повного розгрому, а невдовзі знову перейшов до них на службу, вкотре зрадивши Україну й українців. Саме за це він любий великодержавним російським шовіністам, які знімають про «народного отамана» телесеріали.
Ми в Google+