Нещодавно біля села Бучак Канівського району археологи виявили останки ще двох загиблих бійців 206-ї стрілецької дивізії, тіла яких свого часу так і не було поховано. Цим підтвердили архівну інформацію, що на території, відведеній під будівництво Канівської ГАЕС, є місця загибелі солдатів часів Другої світової війни.

Як розповів завідувач сектору археології та охорони культурної спадщини Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» Олександр Назаров, поки що вдалося обстежити досить невелику ділянку і опитати лише частину свідків, але зібрали багато інформації про підрозділи, які там воювали. Це не дуже приємна інформація для будівельників майбутньої ГАЕС, бо коли її проектували, статус поховань полеглих у Другій світовій війні та місць бойових дій був не визначеним. Тепер згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини», це об’єкти культурної спадщини. Отже,  є необхідність повномасштабного дослідження територій,  де знайдено місця загибелі військових. Зокрема і в межах майданчика спорудження ГАЕС.

На жаль, зауважує археолог, ці норми чомусь ігнорують, хоч відповідно до чинного законодавства України, археологічні та історичні об’єкти — об’єкти культурної спадщини. Щоб зрозуміти це, навіть пересічному громадянинові достатньо подивитися на досліджені поховання. У ситуації з ГАЕС є ще один нюанс: важко порахувати, скільки це коштуватиме, бо місця поховань не локалізовані. Це тому, що на предмет виявлення і локалізації археологічних об’єктів цю території обстежували кілька разів. На дослідження виявлених археологічних пам’яток та об’єктів заплановано витратити майже всі кошти, які мали йти на пам’яткоохоронні та інші заходи. Єдиний же, на погляд будівельників, вихід, — ігнорувати наявність історичних об’єктів

Пошуковцям вдалося перепоховати у Каневі останки 18 захисників міста, які загинули тут у серпні 1941-го. Двох з них ідентифікували: один солдат був родом з Полтавщини, а родичі іншого давно живуть за кордоном. Останки ще трьох ідентифікованих бійців виявлено там само. Родичі  зголосилися  поховати їх на батьківщині — в Київській та Полтавській областях. 

У 1941-му і в 1943—1944 роках 80% піхотинців були з місцевих. Про це свідчать і списки втрат. Там чимало земляків з Черкащини.

Олександрі Невзоров займається пошуковою діяльністю з 2000 року. За цей час він знайшов майже 4 тисячі останків солдатів обох воюючих сторін, із них — 200 радянських. Останки німецьких військовослужбовців знаходив на території центральної  частини  України у співпраці з німецькою Народною спілкою догляду за військовими похованнями. Поховання червоноармійців досліджував переважно у Київській та Черкаській областях.

Археолог закликає громадськість не спекулювати темою радянських військових. «Українці, які воювали у складі радянських військ, — зазначає він, — захищали не комуністичну ідею, а свою Батьківщину».