Скільки списів було зламано свого часу навколо реконструкції музею Тараса Шевченка в Каневі! Ще на стадії проектування висловлювали різні думки, пропонували різні підходи. Через затримку фінансування вони просувалися вкрай повільно. Незадовго до фінішу проект змінили. Перебудова тривала довго — з 2003-го до 2010 року. У реконструкцію загалом вклали майже 100 мільйонів гривень. І хоч вийшло не зовсім те, що хотіли бачити і самі працівники музею, і численні шанувальники поета, роботи нарешті закінчили, приурочивши реконструкцію 200-річчю з дня народження Тараса Григоровича.
Та ще не встигли критики як слід нагострити свої дошкульні пера (відреставрований музей отримав неоднозначну оцінку різних фахівців: від повного схвалення до жорсткої критики), як оновлені стіни музею почали вкривати грибок і пліснява. Далі — більше. Незабаром через вологу будівля просто посипалася. Нині вона знову потребує ремонту. Як виявилося, гідроізоляційні роботи будівельники виконали з великими порушеннями. Приміщення тепер затоплює дощовою водою. За неякісний ремонт компанію-підрядника з Київщини оштрафували на майже 2 мільйони гривень. Але грошей вона й досі не заплатила. Як зауважує досвідчений інженер-гідроенергетик Анатолій Гонтар, який оглянув музей, облаштування водовідведення слід терміново робити наново.
Керівництву музею довелося зачинити виставкові зали, бо стіни там укрив грибок, штукатурка місцями обсипалася до цегли. Огріхи горе-будівельників вилазять, до речі, не тільки у приміщенні музею: плитка навколо могили Кобзаря взялася тріщинами, відшаровується. Музейники стурбовані, адже за кілька років грибок може вразити всю будівлю, зокрема й провідну архівну частину, де зберігають рукописи і картини Шевченка. Схожа ситуація і в бібліотеці. У таких умовах дуже важко працювати. Люди намагаються самотужки рятувати музей, але грибок намертво в’ївся у стіни.
Сказати, що музейники змирилися із ситуацією, не можна. Вони намагаються зробити все, що можуть, щоб підтримувати приміщення в належному стані, але вимагають відповідної реакції й від Міністерства культури, якому підпорядковано заклад. Протягом останніх років там лише обіцяли посприяти розв’язанню проблеми. Далі ж обіцянок справа не рухалася. Нарешті, як повідомив генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк, з’явилась офіційна відповідь: «У процесі формування проекту Державного бюджету на 2018-й рік Мінкультури врахувало потребу Заповідника обсягом 12,6 мільйона гривень та направило їх на опрацювання до Мінфіну».
Думка працівників заповідника одна: музей потрібно рятувати. Від грибка та байдужості чиновників. І якомога швидше.
Щодня до Канева з усіх усюд приїжджає чимало туристів. Музейна колекція налічує понад 20 тисяч унікальних пам’яток, окраса яких — меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських і закордонних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- й кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. Щороку тут буває близько 100 тисяч відвідувачів. Бувають тут і високі начальники. Звучать із їхніх вуст пристрасні промови. Про Україну, її минуле та майбутнє, величезне значення пророка нації — Тараса Шевченка. Але заглибитися в проблеми музею, де й зберігається його унікальний і неоціненний спадок, не поспішають. Можливо, хоч тепер прозріють?
Ми в Google+