БЕЗПЕКА

Єдиний на території нашої держави об’єкт, де донедавна зарплату нараховували у білоруських рублях, передано українським водникам 

На околиці села Почапи Ратнівського району, що на Волині, є невелике підвищення. Воно здавна гордо зветься Чорною горою. Під нею плине річка Прип’ять, що у цьому місці розгалужується.

Одна частина її вод продовжує рух своїм руслом, а друга — рукотворним каналом квапиться до затишного озера Святе. Звідси вона мандрує ще в одне озеро — мілководне Волянське: аби з нього через семикілометровий Хабарищенський канал вийти на привільні простори одного із найбільших і найгарніших волинських озер — Білого. А вже звідти через ще один канал — Білозерський — улітку широким потоком біжить у Дніпровсько-Бузький канал. Який, як стверджують краєзнавці, розпочали будувати ще у 1775 році, а закінчили через вісімдесят літ після.

Аби регулювати цей процес, свого часу на Чорній горі була споруджена дерев’яна гідротехнічна споруда. З допомогою дерев’яних шандорів вона дозволила перерозподіляти стік Прип’яті. Накопичені у водній системі «Святе — Волянське — Біле» мільйони кубометрів води при потребі дозволяли підтримувати потрібний для судноплавства рівень у рукотворній білоруській водній магістралі.

Після того, як запрацювала водна система, на чорногірському шлюзі було організовано чергування. Визначені люди йшли сюди чергувати, караулити (як тоді говорили — на караулку). Так Чорна гора стала Караулкою, а згодом у вимові трансформувалася в Карагульку. Після розпаду Радянського Союзу Верхньоприп’ятський гідровузол Білоозерської водоживильної системи, на якому майже півстоліття прожив зі своєю сім’єю і пропрацював волинянин Михайло Осійчук, залишився у підпорядкуванні Дніпро-Бузького підприємства водних шляхів Республіки Білорусь. Заробітну плату й Осійчуку, і його наступнику донедавна нараховували в Пінську в білоруських «зайчиках».

Днями на підставі відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України відбулася процедура приймання-передачі від білоруської сторони Білоозерської водоживильної системи, експлуатація якої забезпечує спільне використання та охорону транскордонних вод.

Як повідомили у Держводагентстві України, прийняття об’єктів Білоозерської водоживильної системи в експлуатацію державною водогосподарською організацією у Волинській області дасть можливість стабілізувати водогосподарство, ефективно управляти зазначеними гідроспорудами, здійснювати розподіл стоку річки Прип’ять із додержанням вимог екологічної та економічної безпеки. Як і раніше, відповідно до узгодженого з білорусами «Порядку», тепер уже волинські водники здійснюватимуть  розподіл стоку річки Прип’ять.

— Гідроспоруди прийнятого нами об’єкту, делікатно кажучи, в неналежному стані. А це може призвести до техногенної аварії, — повідомив начальник Волинського  обласного управління водних ресурсів В’ячеслав Лавренюк. — Тому ще торік обласне управління «Волиньводгоспу» замовило в інституті «Рівнедіпроводгосп» проект з його реконструкції. Нова споруда має бути з бетону, а його засувки (шандори) підніматимуть не лебідкою (корбою), а з допомогою електродвигуна.

Передача важливого об’єкта у власність України також дасть змогу надійніше контролювати обсяги відібраної на поповнення Дніпровсько-Бузького каналу води та сприятиме уникненню негативних наслідків для населення, заповідних територій, господарюючих суб’єктів України. При цьому, звісно, не порушуватимуть й інтереси Республіки Білорусь. 

Замість напівзруйнованого шлюзу незабаром має з’явитися нова гідротехнічна споруда. Фото автора