Іноді, вмикаючи телевізор, хочеться відійти від невеселих новин, «мила» і численних шоу, які виносять мізки подалі від реальності. Тож час від часу пригадую притчу про мавпу, котру господарі почали годувати лише її улюбленою рисовою кашею. Спочатку домашня улюблениця страшенно раділа кожній мисці, потім захоплення почало поступово минати. Зрештою, настав день, коли тварина зовсім відмовилася від їжі.

Тож коли в мене виникло таке «мавп’яче» бажання, увімкнувши телевізор, знайти щось нове, вирішила поцікавитися, що пропонують глядачам місцеві телевізійники. Винагородою за цю ідею став цикл авторських програм редактора Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії «Сівер-Центр» Ірини Воробей «Колискова для дорослих».

Присяга на вірність ідеї

Це, можна сказати, історичні теленариси, замішані на колоритних і яскравих легендах сіверського краю (тому й «колискова»), приправлені свіжим поглядом та креативним підходом до їх практичного відеовтілення.

Готично-загадкова, продумана до дрібниць заставка з відповідним, трохи моторошним, музичним супроводом, чіпляє вже з перших секунд. У кращих традиціях жанру глядач ніби проходить часовий тунель, і ось він у Чернігові початку минулого століття. Тут його зустрічає відомий далеко за межами поліського краю кобзар-лірник Василь Нечепа, розповідаючи про славну козацьку минувшину. Про те, що кого тільки не приносив нечистий на українську землю, та завжди знаходилися молоді звитяжці, котрі давали відсіч усім ворожим загарбницьким намірам.

Цього разу, як завважує автор передачі, йдеться про напівміфічне «Братство самостійників». Йдуть кадри присяги віддати життя справі визволення українського народу. Її складає молодий чернігівець Роман Бжеський (актор Микола Бичук), котрий згодом напише книгу про події тих років і назве її «Прелюдія поступу». А прийняв ту палку клятву майбутній український письменник родом із Седнева Аркадій Казка (актор Євген Сидоренко).

Події, котрі розгортаються, коментують історики Володимир Бойко та Тамара Демченко. Тому побачене на екрані сприймається дуже органічно, хоч як не впізнати улюблених акторів Молодіжного театру. Та їхній хист і вдалі родзинки, задумані автором цього короткометражного фільму, роблять свою справу: побаченому віриш і хочеться йти далі за сюжетом.

За історичними даними, «Братство самостійників» виникло у Варшаві напередодні Першої світової війни. Його лідером вважається уродженець Київщини Валентин Отамановський. У київському відділенні «Братства» налічувалося 30 осіб, Чернігів був своєрідним філіалом. За словами Володимира Бойка, тут якась частина критично мислячої молоді, зокрема учнів чоловічої гімназії, замислювалася: хто вони такі і чого хочуть.

Обстоювали неділиму Україну

Члени «Братства самостійників» давали присягу самому Богу присвятити життя визволенню України. І хоч ми бачимо дуже молодих людей (по 16—17 років), їхня діяльність викликає повагу. «Ми всі повинні триматися вкупі, тільки тоді зможемо перемогти ворогів нашого народу», — каже Аркадій Казка.

— Це була організація дуже невеликого кола осіб, які не мали ні писаної програми, ні статуту, — розповідає Тамара Демченко. — «Братство самостійників» мало юнацькі об’єднання, невеликі спілки по 3—5 осіб.

Цілком таємна організація (навіть її члени не знали достеменно про кількість самостійників) сповідувала націоналістичні ідеї. Роман Бжеський написав у книжці, що очолював братчиків Василь Елланський, згодом відомий під псевдонімом Блакитний, членами були поет Павло Тичина, Аркадій Казка, тоді ще нікому не відомий мовчазний і скромний студент. Ніхто не знає своєї долі, — продовжує розповідь Ірина Воробей. — Згине в тюремних катівнях Аркадій Казка, на чужині помре Роман Бжеський. Та доки вони були живі, їх хвилювала не власна доля, а доля Української держави.

Це підтвердив і Михайло Байдаков, внучатий племінник Григорія Казки, котрому теж надали слово в програмі.

Не хочеться розкривати геть аж всі перипетії цієї надзвичайно цікавої і повчальної розповіді. Нехай усі охочі знайдуть її на «Ютубі» і самі переконаються, що наш народ у всі часи обстоював свою волю і свою долю. Минуло трохи більше століття і така необхідність постала знову. Боротьба за незалежність триває. І якби скрізь, де в останні кілька років пролито кров, виросла калина, ми б мали калинові гаї. Та саме зв’язок поколінь, героїчний приклад попередників надихає нащадків бути мужніми і відповідальними за долю країни.

Судячи з усього, Ірина Воробей здійснила величезну організаційну і підготовчу роботу. І що тут казати — їй разом з колегами і добровільними помічниками, котрі працювали не за гроші, а за ідею, вдалося зробити фільм, котрий бере за душу. І не повчає, а веде за собою.