Традиція імперської Росії — принцип «розділяй і володарюй», за яким цілеспрямовано роз’ятрюють давні образи між колонізованими народами. І хоч нині Польща й Україна вже незалежні держави, не без активної участі путінського агітпропу польські шовіністи спорадично згадують про «звірства» бандерівців, гайдамаків, козаків Хмельницького, ігноруючи злочини поляків проти українців і заслуги останніх у становленні державності сусідньої країни.
У ХХ столітті важко переоцінити внесок українських вояків генерала Безручка в диво на Віслі та розгром більшовицьких армад, що йшли завойовувати «білополяків». Не менш вагомі заслуги в розвитку економіки Польщі та її оборонної промисловості нашого земляка Івана Фещенка-Чопівського.
Він розробник технології виробництва марганцевих, кремнієвих, хромо-нікелевих сталей, творець теорії хіміко-термічної обробки чорних металів та нових методів азотування заліза, автор фундаментальної тритомної праці «Металознавство», що стала основою створення так званої керованої металургії. На жаль, про це не люблять згадувати ні в Польщі, ні у світі, хоч Фещенко-Чопівський не лише один із засновників Польського товариства гутників (металургів) і член-кореспондент Польської академії наук, а й член національних науково-технічних товариств Німеччини, Великої Британії, США.
У період загострення польсько-українських відносин у Польщі, коли до представників не титульної нації ставилися з підозрою, наш земляк обіймав посаду наукового консультанта технічної дирекції Державної збройовні — центрального управління з розроблення і випуску озброєнь для армії та флоту. Фещенко-Чопівський принципово залишався «польським громадянином українського походження», відмовившись від привабливої пропозиції стати етнічним поляком завдяки польському походженню однієї з бабусь.
Це рішення було цілком закономірним для колишнього міністра торгу і промисловості УНР, стараннями якого в роки визвольних змагань утверджувалася незалежність України. На відміну від більшості тодішніх політичних говорунів, науковець був прагматиком і практиком, яких катастрофічно бракувало і 100 років тому, й навіть нині.
Для Фещенка-Чопівського посади ніколи не були метою. Це він довів після заміни Центральної Ради на Гетьманат Скоропадського, політика якого невдовзі спровокувала загальноукраїнське повстання. Міністр не лише відмовився від подальшої роботи в новому складі уряду, а й за в’їдливі критичні публікації в газетах на адресу гетьманської влади потрапив у тюрму, звідки його визволили гучні демарші впливових науковців і громадських діячів.
Не легше велося Фещенкові-Чопівському за часів Директорії, коли його призначили міністром народного господарства. Невдовзі занадто впертого і принципового урядовця звільнили з посади й відрядили радником українського посольства в Румунії.
«Демагогія і партійництво, непрактичність і нефаховість підточили й знівечили поколіннями вимолену й вимріяну Українську державу», — в еміграції встановив діагноз політиці вождів УНР видатний науковець. Ще одним важким гріхом стало, на переконання Фещенка-Чопівського, «шукання допомоги на боці, а не у власного народу», на що й досі хронічно хворіє політична еліта сучасної Української держави.
Відрядження за кордон урятувало життя, однак змусило розпочати кар’єру з нуля. Фещенко-Чопівський, який не володів польською мовою, переїхав до Кракова, де аж до 1926 року помешканням родини з двома малими дітьми слугувала одна з аудиторій гірничої академії. Та завдяки створенню польської школи металургів і налагодженню випуску високоякісних сталей учорашній емігрант невдовзі став шанованим і знаним навіть за межами Польщі фахівцем.
1945 року науковця світового рівня заарештували радянські визволителі і як «старого петлюрівця» засудили на 10 років таборів. Намагання властей робітничо-селянської Польщі довести, що Фещенко-Чопівський ніколи не був громадянином СРСР і вкрай потрібний країні для відбудови металургійної галузі, залишилися без реагування. 2 вересня 1952 року труп ще одного в’язня сталінського ГУЛАГу закопали у вічну мерзлоту.
Ми в Google+