ТВОРЧІСТЬ

Авторка виставки картин «Миттєвості» у столичному музеї сучасного
мистецтва України  здійснила батькову мрію

Молода художниця Надія Самойлович лише третій рік бере уроки у професійного майстра. А на міжнародній виставці-конкурсі сучасного мистецтва під час Українського тижня мистецтв у Києві її полотна «Мімоза» і «Ліс» торік навесні посіли третє місце серед аматорів у номінації «Пейзаж», а восени конкурсна робота «Мальви. Ранок» стала переможцем.

Не можна не зупинитися біля її картини «Помідори». Що, здавалося б, особливого в цьому овочі? Художниці самій не раз доводилося спостерігати за рослиною з розсади і аж до збирання плодів. Хоч народилася в селі, з п’яти років і аж до закінчення вишу жила в Житомирі. Але батьки-лікарі за першої ж нагоди відправляли Надю із сестрою до бабуні, тож клопоти в сільській господі знайомі дівчині змалку.

Як розповіла художниця, сюжет до «прозаїчних» томатів виник випадково і трохи зненацька. Йдучи вуличками однієї з італійських провінцій, звернула увагу на розвішані у дворах гірлянди з… помідорів. У такий спосіб італійці в’ялять томати для своїх традиційних кулінарних страв. А в Україні такого немає. Це надзвичайно вразило. Приїхавши додому, з пам’яті написала картину.

Фантазії художниці лягли на полотно. Фоторепродукція надана автором

«Венеція», «Море. Італія», «Венеція. Міський пейзаж» — лише кілька картин з навіяними Італією сюжетами. Подорожі морською країною знайшли відгук не лише в душі художниці, а й на полотнах. Важко не помітити й іншої закономірності: українські «Мальви» гармонійно сусідять із французькою «Лавандою».

На вернісаж, окрім друзів, знайомих, колег, приїхали, звичайно, найближчі люди — тато і сестра. Надин батько сказав, що це через доньку втілилася в життя його нереалізована мрія молодості — писати картини. Навіть документи після школи спершу подав у Дніпропетровський будівельний інститут на спеціальність «архітектура». В останню мить щось зупинило. Передумав чи щось інше, зараз це вже не важливо. Проте душа аж стискається від радості, коли спостерігає, як донька зосереджено розкладає фарби, як збирається з думками, щоб наважитися на перший дотик пензля до полотна, на якому згодом народиться нова мить життя.