Днями в Тернополі відкрили особливий пам’ятник — наймолодшому воякові Першої світової війни семирічному Славкові Луцишину. Це перша скульптурна композиція, яку встановили-таки корінному тернополянинові.
Ініціювала спорудження цього меморіального знака громадськість. Міська рада підтримала задум і надала місце для спорудження.
У віднайденні біографічних даних є й заслуга «Урядового кур’єра». Два роки тому житель Тернополя Ігор Аркуша, перегортаючи сторінки львівського часопису «Літопис Червоної Калини» за листопад 1936 року, знайшов цікавий матеріал про українця Славка Луцишина, де його називали наймолодшим вояком Першої світової війни. Семирічним він потрапив в австрійську армію (тоді Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії) й перебував в її лавах впродовж 1915—1918 років, «пройшов російський та італійський фронт». Під Озерною, що нині в Зборівському районі на Тернопіллі, зазнав поранення.
Як став армійським «сином»? Якщо зважити на замітку, то, мабуть, через те, що батько перебував у фронтових окопах і навіть, до речі, потрапив «у російський полон», а мати евакуювали у табір в містечко Гмінд у Нижній Австрії. Безпритульного хлопчика «забрали із собою австрійські військові частини». Часопис опублікував світлини, на яких Славка зафіксовано серед старшин і генералів «австро-німецького генерального штабу», а також у шпиталі як санітара. З публікації дізнаємося, що 1936 року він студіював медицину.
Два роки тому, готуючи про це кореспонденцію для «Урядового кур’єра», автор цих рядків звернувся до знаного у краї архівіста, краєзнавця, тернополезнавця Любомири Бойцун. (До речі, пані Любомиру вже покликала вічність, а минулої п’ятниці її ім’я засяяло на Алеї зірок у Тернополі.) З’ясувалося, що Славко жив на тій самій вулиці, що й пані Любомира. Безпритульним він був, мабуть, лише в роки Першої світової, адже батько й мати, щойно закінчилася війна, повернулися додому. Вони, за словами Любомири Бойцун, виховали двох синів і чотирьох доньок.
Доля самого Славка Луцишина виявилася трагічною. Як і багато краян, він теж прагнув незалежної України, пішов у підпілля. І загинув, маючи лише 35 років. 9 жовтня 1943 року вороги вбили Славка в самому центрі Тернополя біля тристороннього годинника, який, до слова, торік відновили.
Пам’ятник Славкові Луцишину постав у тій частині міста, де колись жив патріот. Автор знака вшанування тернопільський скульптор Дмитро Пилип’як фігуру семирічного вояка розмістив на тлі земної кулі. Вершить залізобетонну композицію галка. У Першу світову війну боролися, як відомо, двоголові орли — російські й австрійські. Але пан Дмитро вирішив ввести образ галки — птахи, що вінчала герб Галичини, адже Славко був галичанином і боровся за свою землю, яка тоді була частиною Австро-Угорської імперії.
Зведення пам’ятника маленькому воякові має не лише аспект ушанування, а й патріотичний зміст. Бо ж, на думку заступника Тернопільського міського голови з гуманітарних питань Олександра Смика, живемо в час, коли бійці АТО боронять українську землю від російсько-терористичних військ, відкриваємо меморіальні дошки на пам’ять про Героїв, і варто нагадати краянам, що є наша тернопільська історія, пов’язана з хоробрим хлопчиком.
Ми в Google+