Мандрувати і творити треба будь-якої пори року, а от зібрати друзів на презентацію дебютної поетичної збірки варто одного з перших дощовитих осінніх вечорів, щоб кожен дорогою міг поговорити із дощем про своє, зібрати його коштовні диво-перла… А потім можна й думками поділитися.
Днями в актовій залі Національного музею літератури України відбулася презентація книжки віршів київської журналістки, поетки, мандрівниці Юлії Косинської «На самоті зі світом».
Для авторки поетичний світ — то мандрівка краєм справджених і несправджених надій, душевних сумнівів, несподіваних ліричних зустрічей. Це і подорож до світу осінніх роздумів та весняних сподівань, і діалоги з дощем на околицях снів, і промовисте мовчання з морем... Це світ, в якому осінь пише листи, серпень пригощає вином, а весна замовляє в кав’ярні порцію щастя. А також тиша, в якій народжується ніжність і промовляє самота. Однак самота, наголошує Юлія, не в значенні самотність, а лише як благословенна нагода віднайти дорогу до себе.
Вірші до першої збірки авторка писала на кількох континентах, де бувала у мандрах, проте найбільш надихаючим був її власний материк — рідне село на Полтавщині, батьківська хата, мамині квіти, груші-яблука-меди. Зрештою саме звідси й почалася історія, яка логічно продовжилася. Одного вечора шістнадцятирічна дівчина написала шкільний твір про рідну мову у віршованій формі. Його надрукувала районна газета, а згодом з чиєїсь легкої руки і всеукраїнська «Сільські вісті». Відтоді вірш зажив самостійно, увійшов до кількох посібників для молодших школярів, його покладено на музику. Та головне — він визначив Юлину дорогу на факультет журналістики Шевченкового університету.
Усі ми, хто навчався у цій альма-матер, пов’язані роботою у різних виданнях, добре знайомі з журналістським доробком Юлії Косинської, звісно, здогадувалися, що багата епітетами проза нагадує поезію. Залюбки читали її мандрівні замальовки, написані в співавторстві з Олегом Круком, та розмови з цікавими особистостями. Зрештою лише завдяки соцмережам, у яких поетичні рядки почали з’являтися дедалі частіше, вирішили тиснути на авторку, щоб не приховувала ще одну грань свого таланту.
«Коли це твоя перша поетична збірка — то відчуття таке, ніби злітаєш у космос. Або вперше стрибаєш вниз із парашутом. Я хвилювалася, так. Але коли зайшла до зали музею, де мала відбутися презентація збірки поезій «На самоті зі світом», і потрапила в ауру виставки до 250-ліття від дня народження Івана Котляревського, відчула: все буде добре!» — поділилася першими емоціями поетеса.
Добрим посібником усім, хто хоче мандрувати не виходячи з квартири, назвав Юлину збірку київський поет Павло Щириця, який модерував презентацію. А світ ця книжка побачила у видавництві «Ярославів Вал».
Ми в Google+