Жива душа. Так кажуть про власні портрети Великого Кобзаря брати Костянтин і Петро Шевердіни. Здавалося б, зі шкільної лави знайомі автопортрети, виконані Тарасом Шевченком у молоді роки й у поважному віці. Але з безоглядною сміливістю неофітів луганчани беруть полотно й олію, і ось уже замість похмурого тла — блакитні хмари, а головне, незнайомі очі поета — погляд став напруженим, пильним і допитливим.
— Дуже важко було «підняти повіки», — зізнається Костянтин Шевердін, який більше трудився над «дорослим» портретом Кобзаря. — Але нам хотілося підкреслити, наскільки поет сучасний. Ми довго думали про нього або радше про те, наскільки сучасники виправдали надії, які Тарас Шевченко покладав на майбутнє.
— По лінії мами ми однофамільці з поетом, а можливо, й рідня, — додає Петро Шевердін, автор осучасненого портрета молодого Кобзаря. — Можливо, нам можна дорікнути, що привели портрет до канонічного образу, де є світло, надія та можливість зустрітися поглядом із тим, до кого звертаєшся подумки. Минулого року пішла з життя мама, і ця робота переросла рамки творчості до дати. Тепер це наше звернення до пам’яті мами, роду й, виходить, нашого народу.
В арт-проекті Шевердіних — два портрети олією на полотні, понад десять емблем-логотипів, котрі виконано комп’ютерним способом, проекти для поштової марки, присвяченої 200-річчю з дня народження Великого Кобзаря, а також мультимедійний варіант презентації. До подання проектів за кордоном на цей час проявили інтерес польські колеги. Є можливість представити проекти у Франції та інших країнах, а так само в містах-побратимах Луганська. Для голови правління Луганської професійно-творчої спілки членів Міжнародної федерації художників, заслуженого художника України Костянтина Шевердіна стало відкриттям, що Тарас Шевченко був відомим далеко за межами країни гравером і його роботи відзначали європейці. Для заслуженого майстра народної творчості України Петра Шевердіна, котрий через півстоліття після шкільного курсу літератури перечитав Кобзаря, виявилося важливим і дещо сумним усвідомлення, як щиро дружили та допомагали вижити один одному колеги-художники майже два століття тому. Сумно, бо тепер таких прикладів — пошукати.
Може, тому луганчани Шевердіни й створили до ювілею Т.Г. Шевченка не абстракціоністську «загадку», а «ікону стилю»? Стилю ставлення до людей і світу за Шевченком.
Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»
(фото автора)