У Європі не існує жодної держави, яка не мала б на своїй території так званих мовних конфліктів. 20 років тому Рада Європи запровадила в життя механізм, який на сьогодні один із найдієвіших у сфері захисту прав нацменшин. Вона відкрила до підписання Європейську хартію регіональних мов і мов нацменшин, а також Рамкову конвенцію із захисту національних меншин. Обидва документи мають групи експертів і моніторингові механізми, за допомогою яких РЄ перевіряє, чи дотримується держава-підписант усіх норм хартії та конвенції, опікуючись правами нацменшин на своїх територіях. Наразі хартію підписали й ратифікували 25 із 47 держав-членів РЄ, серед яких і Україна. Щодо рамкової конвенції, то її сторонами є 39 країн. Україна ратифікувала обидва документи.

З нагоди ювілею цих важливих міжнародних документів у Страсбурзі відбулася конференція, на яку зібрались експерти й урядовці з різних європейських країн, які опікуються проблемами нацменшин. За словами президента дорадчого комітету рамкової конвенції Едіти Жіоб’єне, за 20 років існування цих угод картина з правами нацменшин у Європі змінилася до невпізнанності, в чому щоразу переконуються експерти, відвідуючи країни з моніторинговими візитами. Причина — міграція та конфлікти між країнами-членами РЄ, які безпосередньо зачіпають права нацменшин. Проте головний виклик, на її думку, — досягнення розумного балансу між правом держави на просування офіційної мови та захистом мовних прав національних меншин.

«Хартія — унікальний інструмент, оскільки вона просуває регіональні мови й мови нацменшин, проте певною мірою і захищає офіційну мову країни», — вважає голова комітету експертів хартії Весна Крніч-Гротіч. Влада кожної країни повинна шукати баланс співіснування офіційної мови з мовами нацменшин. «Якщо меншість у країні дуже впливова й домінує на одній частині території, тоді офіційній мові слід надати там відчутнішу присутність, аби інтегрувати цю частину країни. Якщо ж десь проживає меншість, слабка і нечисленна, тоді там треба пропонувати більше освітніх можливостей мовою нацменшини», — пояснила вона.

Проте експерт наголосила, що чіткої моделі для всіх країн і ситуацій у Європі не існує. Весна Крніч-Гротіч зауважила, що примус щодо вивчення мови використовували тільки за недемократичних режимів. «Людей змушували змінювати мову, якою вони говорили, інакше писати свої прізвища та імена, але це не може відбуватися в наші часи і хартія цього не заохочує», — наголосила вона. Та і представники нацменшин повинні розуміти, що в їхніх інтересах інтегруватися в суспільство, а це вони можуть зробити, лише добре опанувавши мову державну.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр» (Страсбург)