Нині не прийнято згадувати, що створенням власної держави євреї завдячують не так США, як СРСР. Після Другої світової війни Палестина перебувала під мандатом Великобританії, проти військ якої єврейські повстанці вели партизанські бойові дії, аналогічні боротьбі УПА на Західній Україні. Араби не лише морально підтримували англійців, а й служили у сформованих ними армійських підрозділах.
У цій ситуації США нагадували буриданового віслюка, який не міг визначитися, до якої в’язки соковитої зелені йому бігти. З одного боку, потужне єврейське лобі в Америці вимагало створення національної держави євреїв, з іншого — було невигідно посваритися з Великобританією і нажити ворогів в арабському світі з його невичерпними запасами нафти.
В СРСР, де саме розгорталася кампанія боротьби з космополітами, яка стала антисемітською, вважали, що створення Ізраїлю, за образним висловом Сталіна, стане «шилом у сідниці» Англії та США на Близькому Сході. На той час більшістю арабських країн правили королі, які були вірними союзниками Заходу, а новостворена єврейська держава автоматично ставала країною-вигнанцем серед вороже налаштованих до неї сусідніх держав, на чому сподівалися виграти в Москві.
На засіданні Генеральної асамблеї ООН, що відбулося 29 листопада 1947 року, розглянули два проекти резолюції про майбутнє Палестини. Британці пропонували повернути країні незалежність, створивши спільну арабсько-єврейську державу. Натомість СРСР і США вважали за доцільне розділити Палестину на два національні утворення.
Остання пропозиція перемогла, здобувши необхідні для її ухвалення понад дві третини голосів. Генасамблея ухвалила рішення, що резолюція про поділ Палестини залишиться чинною лише тоді, якщо на наступній сесії 14 травня 1948 року до 18 години її не буде скасовано. Саме цього дня закінчувався строк чинності британського мандата на управління Палестиною й останні представники англійської адміністрації виїжджали на рідну землю.
До 14 травня 1948-го настрої серед вищого керівництва США кардинально змінилися. Найближче оточення тодішнього президента Трумена переконало його, що 40 мільйонів арабів після проголошення незалежності Ізраїлю «скинуть 400 тисяч євреїв у море». Тож американців звинуватять у провокуванні міжетнічної різанини, а США втратять доступ до близькосхідної нафти. Отож слід скасувати резолюцію про створення Ізраїлю і домагатися міжнародного управління Палестиною.
Представники СРСР та їхніх союзників на сесії Генасамблеї ООН, що проходила 14 травня 1948 року, спробували затягти час, щоб не допустити скасування резолюції про створення Ізраїлю. Однак за 15 хвилин до 18 години голова на півслові обірвав виступ радянського дипломата Андрія Громика й оголосив про початок голосування.
У цей момент у залі підхопився з місця глава делегації УРСР Василь Тарасенко і, вигукуючи по-англійськи «Я хочу поговорити про вас», попрямував до трибуни. Доки голова бігав по поліцію, щоб з її допомогою закликати делегата до порядку, українець виголошував промову, яку рівно о 18 годині перервали бурхливі оплески. Аплодували запрошені на сесію євреї зі США, які вітали набуття чинності історичної для їхнього народу резолюції про створення Держави Ізраїль.
Згодом Василь Тарасенко згадував, що цей вчинок був спонтанним і він сам не розуміє, яка сила зірвала його з місця. Більше того, українському дипломатові не дали допрацювати до кінця каденції. Його достроково відправили у відпустку і відсторонили від дипломатичної служби «за активну проізраїльську позицію та український націоналізм».
На той час Сталін вже усвідомив марність сподівань на прорадянську позицію Ізраїлю та справедливість слів першого президента країни Вейцмана, що «до нас їдуть люди, які тікають від комунізму». Тож символічно, що офіційним проголошенням незалежності національної держави єврейський народ завдячує українцеві, який не лише виконував офіційні вказівки керівництва СРСР, а виявив ніким не очікувану самостійність.
До речі, на прохання глави делегації США сесія Генасамблеї 14 травня 1948 року продовжила роботу ще на дві години. Їх вистачило, щоб, погодивши ситуацію із президентом Труменом, заявити, що американці переглянули свою позицію і підтримують створення незалежного Ізраїлю.
Ми в Google+