Розвиток водневої економіки має сприяти розвитку національної промисловості у всіх секторах, де використання водню може дати можливості для заміщення імпортованих енергоресурсів, підвищення рівня енергетичної безпеки та декарбонізації. На цьому наголосив голова Держенергоефективності Валерій Безус, відкриваючи разом з Energy Club дискусію, присвячену використанню водню в різних галузях економіки України.

«Україна відома зокрема потужними хімічною та металургійною індустріями. Наприклад, технології прямого відновлення заліза, де використовується водень, мають солідну перспективу. Адже вони дають змогу не тільки замістити газ і вугілля, а й досягти максимально високої енергоефективності й декарбонізації виробництва заліза і сталі.

Є великий потенціал використання водню в хімічній промисловості, промисловому транспорті тощо», — підкреслив Валерій Безус.

Посадовець переконаний, що доцільний розвиток водневої економіки на базі розбудови системних кластерів.

«З огляду на все це я хотів би знову підкреслити, що для України розвиток водневої енергетики — це виклик позиціонування у новітній світовій економіці та отримання потужного імпульсу для розбудови власної економіки на новітній технологічній базі з новим видом енергоносія. Ідеться про можливий перехід від нафтової економіки на наступний етап цивілізаційного розвитку», — додав Валерій Безус.

Розвиток водневої економіки потребує координації на національному рівні. Держенергоефективності як кроссекторальний орган влади у галузі готовий реалізовувати відповідну національну політику.

Перспективні напрями застосування водню обговорили представники Міненерго, Мінінфраструктури, УСПП, Союзу хіміків України, ПрАТ «Азот», ТОВ «Укрєвроконсалтинг», Інституту газу, Інституту технічної теплофізики та Інституту чорної металургії ім. З.І. Некрасова НАН України.

«Маємо врахувати питання розвитку водневої економіки й у програмах відновлення країни, які розробляємо і якими сподіваємося предметно зайнятися після перемоги над ворогом», — підсумував Валерій Безус.

Відділ новин
«Урядового кур’єра»