ОПРИЛЮДНЕНО

Книжка митрополита Іларіона має прислужитися кожному,  хто вивчає українську мову

Цю унікальну книжку мені подарували в Канаді. І я з великою прикрістю й соромом зізнався, що доти навіть не знав про її існування, хоч уже при самій назві — «Словник Шевченкової мови» — має тепліти серце кожного українця.

Видало її Товариство «Волинь» у Вінніпезі 1961 року. Іван Огієнко — він виступає тут як митрополит Іларіон — розповідає в передмові, що задумав видати повний словник Шевченкової мови ще в 1918—1919 роках у Кам’янці-Подільському  й карткував для нього лексеми з «Кобзаря», виданого 1910 року Василем Доманицьким. Було зроблено понад 200 000 карток. Але все це пропало через наглий від’їзд із Кам’янця.  У Варшаві на початку тридцятих Огієнко повторно взявся за ту саму роботу. Її підсумком і став «Словник Шевченкової мови», який, за задумом його творця, має прислужитися кожному, хто вивчає українську мову. Окрім реєстру слів, що їх використовує в своїй поезії Шевченко, і прикладів з контексту їхнього вживання, маємо тут Огієнкові студії, зокрема «Народність Шевченкової мови»,  «Стародавні вірування українського народу»,  «Шевченко як творець української літературної мови», «Рясна синоніміка в Шевченковій мові», «Правопис Кобзаря».

Огієнко наголошує найважливіше: цілком закономірно й природно, що саме мова найвидатнішого представника нашої літератури, «господаря дум народних», стала основою літературної мови цього народу.

Можливо, такою була роль Пушкіна в російській літературі, оскільки в його час увесь російський бомонд послуговувався французькою, яка підкреслювала, що мовець належний не до неписьменного простолюддя, бо в  салонах говорити російською було мало не дикунством.

Але в ситуації Шевченка є ще одна принципово важлива обставина: він належить до придушеного колоніальним чоботом народу, чия «малоросійська» була настільки безнадійно простацьким селянським наріччям, що від нього всіма силами намагалися відцуратися всі, кому пощастило вибитися бодай у дрібнесенькі чиновнички. І навіть українські поміщики, як правило, відгетьковували рідну мову, відмежовуючися в такий спосіб од свого народу. Чимало російських письменників вийшло саме з українців, які, відмовившися від свого духовного кореня, пішли шукати слави в літературі метрополії (Микола Гоголь, Нестор Кукольник, Григорій Данилевський та ін.).

Шевченко також міг піти їхнім шляхом, але  став виразником душі свого народу. Взяв у нього його упосліджене слово й повернув художньо збагаченим.

Після появи «Кобзаря» не тільки в багатьох домах українських дідичів, а незрідка й у російського дворянства спалахує мода на малоросійство. Для одних це  прекрасна екзотика, для других — відкриття багатої оригінальної культури, яку вони доти ігнорували.

Як той Колумб, що відкрив для світу Америку, Шевченко своїм словом одкрив Україну — її трагедійну історію, кривду і правду, вірування й надії. Мабуть, із усіх великих поетів слов’янського світу він мав найбільше значення в історії свого народу. Бо його треба вимірювати не тільки як великого поета й художника. Він — націєтворець. 

Ці невеликі Огієнкові статті з їхнім часто реферативно-стислим викладом матеріалу стануть дорогоцінним матеріалом передовсім для вчителів та студентів-філологів. Та водночас вони цікаві й для кожного не байдужого до мовних питань українця.

Ось, скажімо, розділ «Новотвори в Шевченковій мові». Які з них можемо відразу  вихопити зі своєї пам’яті? Можливо, найперше «лани широкополі», не тільки із суто поетичним, а й політичним ефектом: за словами Огієнка, поет хоче дивитися на «не вбогі й вузенькі кріпацькі поля», а на вільні, безпанщинові. А ось образ із урочистим новотвором, який, пише Огієнко, «міг створити тільки великий мистець — маляр»: «Мов ті діди високочолі, дуби з Гетьманщини стоять». Шевченко написав: «недвига серцем: спала день і спала ніч». Недвига — інертна людина. Або ось «недосвіт» — ранній мороз. У Шевченка: «Барвінок цвів і зеленів, слався, розстилався, та недосвіт перед світом в садочок укрався: потоптав веселі квіти, побив, поморозив». Огієнко із захопленням і бережністю колекціонера перебирає лексичні експонати любої йому теми. Більшість Шевченкових неологізмів зажила в українській літературній мові. Багато з них стали крилатими висловами, афоризмами, приказками.

Огієнкову працю видавництво «Ярославів Вал» оприлюднило до 200-річчя від дня народження Тараса. Цю зовсім не теологічну, а суто філологічну працю дослідник підписав не своїм мирським ім’ям, а саме «митрополит Іларіон». Очевидно, в такий спосіб він хотів підкреслити богоугодний характер цієї справи, святість Шевченкового імені для українців.