NASA опублікувало відео польоту над північним полюсом Юпітера, де знаходиться гігантська структура з вихорів, що нагадує восьмикутник. Ролики змонтовані на основі даних і фотографій, отриманих космічним апаратом «Юнона» і були представлені днями на черговій Генеральній асамблеї Європейського союзу наук про Землю (EGU).

Автоматичну міжпланетну станцію «Юнона» запустили до Юпітера в серпні 2011 року. У липні 2016 року космічний апарат вийшов на орбіту навколо газового гіганта і почав наукову програму, мета якої –дослідження атмосфери, внутрішньої будови і магнітних полів газового гіганта. Завдяки апарату вчені побачили потужні полярні сяйва Юпітера, розглянули в подробицях його хмари і шторми, зокрема знаменитий антициклон Велика Червона Пляма, змогли оцінити індукцію магнітного поля планети.

Ще одне важливе завдання місії полягає у вивченні полярних ділянок Юпітера. Із Землі їх не видно, але завдяки «Юноні» і її інструментів JunoCam і JIRAM, які працюють в оптичному і інфрачервоному діапазонах, астрономи змогли вивчити і розглянути їх в подробицях. Спостерігач, який працював би на місці апарату, побачив би хаотичне нагромадження вихорів, штормів і турбулентних потоків. У полярних областях Юпітера спостерігається циклонічна активність через вплив β-ефекту Коріоліса і переважають турбулентні процеси, передбачені в моделях. У північній полярній області вісім циркумполярних циклонів спостерігаються біля одного полярного циклона, діаметром близько 4000 км, утворюючи восьмикутник; на південному полюсі один полярний циклон оточений п'ятьма циркумполярними циклонами, що утворюють п'ятикутник. Вони стабільні протягом семи місяців спостережень, і не зливаються, хоча розташовані досить близько один до одного. Розміри циркумполярних циклонів на полюсах не сильно різняться – від 4000 до 4600 кілометрів в діаметрі на північному полюсі і від 5600 до 7000 кілометрів на південному, всі вони дуже повільно дрейфують навколо полюсів.

Відео польоту створено на основі даних, зібраних інструментом JIRAM в інфрачервоному діапазоні. Він дозволяє бачити хмарні шари на глибині від 50 до 70 кілометрів від верхнього краю хмар. Найсвітліші ділянки мають температуру яскравості близько 260 кельвінів, а найтемніші – близько 190 кельвінів.