Людям, які досі з пієтетом розповідають про нібито найкращу в світі шкільну систему часів СРСР, не гріх нагадати, що обов’язкову середню освіту в країні запровадили у 1970-х роках разом із підключенням сіл до загальнодержавної системи електропостачання і початком видачі із 1974-го паспортів колгоспникам.

Навіть восьмирічна освіта для радянських громадян стала обов’язковою після ухвалення 24 грудня 1958 року відповідного закону. До того у нібито найосвіченішій країні робітників і селян вимагали закінчити лише початкову школу — чотири класи, а щоб відкараскатися від напливу добровольців, які прагнули мати ґрунтовніші знання, з 1 вересня 1940-го запровадили платне навчання у 8—10 класах. Таким воно стало у вишах (за винятком безкоштовних військових), де рік навчання був лише вдвічі дорожчий, ніж у старших класах середньої школи.

Тож перед Другою світовою війною людину із сімома класами освіти радянські громадяни сприймали як високоосвічену, адже перехід на обов’язковість такого терміну навчання в СРСР розпочали 1949 року і фактично розтягли аж до 1958-го, коли обов’язковою стала восьмирічна освіта.