Днями в Переяслав-Хмельницькому педуніверситеті імені Григорія Сковороди відбувся VI Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання», присвячений пам’яті творця все­світньо відомого Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Героя України Михайла Сікорського.

Ці щорічні зібрання істориків, крає­знавців, музейних працівників, мистецтвознавців підбивають підсумки зробленого, обговорюють актуальні проблеми, що потребують розв’язання.

Одна з таких — фахове дослідження джерел нашої історії, на яку поклав око і має зуб рускій мір. З якогось дива кремлівська наука видає наше предковічне за своє? А йдеться не лише про час, коли Київська Русь була в центрі європейського життя, а в болотах Мокселі-Московії жаби ще квакали. Ось чому виникає багато запитань до тої брехливої й лукавої науки, яка завжди була політичним засобом творення і розвитку російської імперії, заради чого фальсифікувала і підганяла під себе літописну слов’янську спадщину та знищувала, коли не могла вкрасти, невідпорні артефакти з історії українства. Ось чому так важливо уважніше вчитатися в першоджерела, посиливши роботу з краєзнавства.

Голова НСКУ член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт відзначив роботу волинської, черкаської, київських міської та обласної організацій краєзнавців і ентузіастів цієї справи на Переяславщині. Оголосив і цьогорічних лауреатів премії імені Михайла Сікорського. Це — Наталія Пась, директор Камінь-Каширського на Волині народного краєзнавчого музею, Лариса Копійченко, керівник науково-редакційної групи Житомирської редколегії документальної серії книжок «Реабілітовані історією», Віра Мельник, керівник і фундатор наукової частини заповідника «Переяслав», Олег Погорілець, творець і директор Державного історико-культурного заповідники «Меджибіж» на Хмельничинні.

Оцінюючи внесок майже тритисячного загону членів НСКУ, її очільник не міг не згадати, що цього року виповнюється 25 літ державній програмі «Реабілітовані історією», співзасновник якої — спілка краєзнавців. За цей час оприлюднено понад 700 тисяч імен українських громадян, репресованих радянським тоталітарним режимом, вийшло друком 112 томів видання за цією програмою.

На форумі вкотре дружньо прозвучало: Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» слід назвати іменем його творця — Героя України Михайла Сікорського. На жаль, уже два подання чомусь загубились у високих владних кабінетах.

Громадськість Переяславщини чітко озвучила на форумі ще одну пропозицію: повернути рідному місту його історичну назву Переяслав, із якою він увійшов у всесвітню історію і якою іменувався до жовтня 1943 року. Бо доточене Хмельницький, гомонить місцевий люд, — то була суто політична акція на догоду горезвісному «возз’єднанню», що обернулося багатьма трагедіями українського народу за понад 360-річне панування «старшого брата».

Микола МАХІНЧУК
для «Урядового кур’єра»