ПРОВОДЖАЛА ДІВЧИНА БІЙЦЯ… Вони  сиділи на автобусній зупинці, притулившись одне до одного, і, здавалося, нікого не помічали.

Зате для інших були дуже примітною парою, і люди, які проходили повз, тепло посміхалися. Хтось навіть із заздрістю: молоді, щасливі (це можна було прочитати по очах хлопця та дівчини) — усе в них попереду. Не втрималася і підсіла до молодят. Сергій Проскура, 26 років, уродженець села Маньківка Сватівського району на Луганщині. Нині служить у батальйоні «Луганськ-1» під Трьохізбенкою. «Додому приїздив у короткотермінову відпустку, — каже воїн. — Звісно, зраділа рідня, адже там, на передовій, сьогодні нелегко.

До речі, всі мої три брати теж пройшли через батальйон «Луганськ-1». Я найменший і до АТО в армії не служив. Удома фермерством займався. Після служби знову повернуся до села». Поки Сергій говорив, його кохана Ізабелла тулилася до сильного плеча хлопця. Вишиванку одягла спеціально, аби всі бачили, що вона любить Україну і тих, хто її захищає сьогодні від бандитів.

Живе в Сватовому і чекає, коли коханий Сергій повернеться додому. «Ви там, у Києві, знайте, що Луганщина — за Україну. Навіть та, що під окупацією перебуває нині!»

Хотілося б сказати багато теплих слів цій молодій парі. Та від хвилювання на думку спало лише побажання міцного кохання, яке допоможе подолати йому суворі будні війни, а їй — терпеливого чекання.

Тетяна ПАРФЕНЮК
для «Урядового кур’єра»