31 січня в свої володіння вступив Новий рік за східним (місячним) календарем. Це свято перехідне, воно припадає на перше число першого місячного місяця (у перекладі на традиційний григоріанський календар відбувається не раніше 21 січня і не пізніше 19 лютого). Як зустрічають його у «справжній Азії» (саме так називають Малайзію туристи)? Запрошуємо здійснити до країни вічного літа уявну новорічну мандрівку з гідом — посолом Малайзії в Україні ЧУА Теонг Баном. Говоритимемо з ним і про співпрацю між нашими державами, про  її перспективи.  

Серед художніх колективів, які вже впродовж десятиріч гідно репрезентують Україну та її пісенну культуру, на одному з чільних місць — знаменитий Поліський академічний ансамбль пісні і танцю «Льонок», яким з 1970 року беззмінно опікується Іван Сльота. Завдяки його таланту і подвижництву Житомир справедливо входить до нечисленного, на жаль, переліку пісенних столиць нашої країни, що стали форпостами української мови і культури.

Хоч фахівці постійно попереджають про перенасиченість ринку праці представниками одних спеціальностей, і дефіцитом інших, та під час вступу до вишів конкурс на так звані престижні факультети не зменшується. І не лише тому, що так багато молоді мріє про фах юриста, економіста тощо. Для багатьох головне насамперед здобути престижний диплом. А де працюватимуть — це вже інша річ. Бо робота за фахом «світить» далеко не всім, і тут навіть не важливо, який у тебе диплом. Це довели експерти Дослідницького центру Міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна. Вони під час дослідження з’ясували, що тільки 36% українських працівників трудяться за спеціальністю. 20% зауважують, що їхня робота пов’язана з отриманим фахом лише частково, а 44% довелось змінити професію. 

Сучасний ринок праці нагадує магазинний прилавок часів дефіциту: що доброго з’явилося — розібрали миттєво. І поруч завмерла черга в очікуванні нових надходжень.

За словами фахівців, нестача якісних робочих місць — головна проблема. У цих умовах, особливо на селі, незамінною стала участь безробітних у громадських та інших тимчасових роботах, які організовують місцеві райдерж?адміністрації, виконавчі органи місцевих рад. Такі роботи оплачуються на паритетних засадах з місцевих бюджетів та фонду загальнообов’язкового державного соцстрахування на випадок безробіття. Торік було задіяно майже 9 тисяч громадян, 4900 з них працювали на громадських роботах, які фінансувалися з використанням коштів місцевих бюджетів. Фактичні витрати органів місцевого самоврядування на цю справу становили понад 1,5 мільйона гривень.

У місті Суми цю подружню пару знають багато людей. І не лише тому, що обоє уславили себе довголітньою й плідною працею на ниві медицини, а й тому, що дружно, з любов’ю пройшли разом 68 літ, адже побралися у вересні 1945 року… Йдеться про сумських лікарів Ірину Костянтинівну Єгорову та Сумбата Тартатовича Капрельянца.
Із самого дитинства Іринці довелося переживати труднощі. Оскільки батько помер, коли їй виповнилося лише три рочки, увесь тягар виховання доньки ліг на плечі її матері — Єлизавети Євгеніївни, котра походила з дворянської родини, була людиною інтелігентною, освіченою — викладала російську мову та літературу в навчальних закладах Харкова. Про маму в Ірини Костянтинівни лише найкращі спогади.

На реаліті-шоу вирують  пристрасті — учасники ридають, сперечаються, навіть б’ються в істериках. Впоратися з тайфуном емоцій їм допомагають професійні психологи. Для глядача діяльність такого фахівця — практично таємниця за сімома печатками. Розкрити її ми попросили психотерапевта Алевтину Шевченко.

«Інтернаціональний цирк братів Гартнерів «Слони-велетні повертаються!» — таке посилання громадяни можуть прочитати, піднявшись сходами до центрального входу Національного цирку. А в холі дізнатися, що з кінця січня всі бажаючі насолоджуватимуться дивовижним видовищем, подарованим їм гастролерами Великого цирку Німеччини Алексом і Крістіаном. Династія Гартнерів — це 300-річна історія артистів цирку, які займалися дресируванням левів, тигрів, коней, слонів. Киян, наприклад, шановані гості знайомитимуть з найскладнішим цирковим жанром «Колесо сміливості — лапендула» (інша назва — «Колесо мужності»). Виконати цей прийом зі страховкою неможливо, тож артист балансує всередині колеса, яке розкручується навколо осі та піднімається під куполом щонайменше на десятиметрову висоту.  

Наприкінці січня в Бельгії стартував фінальний турнір чемпіонату Європи з футзалу. Новому наставникові Євгену Ривкіну, який торік змінив біля керма національної збірної України Геннадія Лисенчука, на шляху до Антверпена довелося серйозно похвилюватися. Сильним ударом по лідерських амбіціях українців на груповому етапі стала поразка від Словенії з рахунком 3:8. Посівши друге місце у групі, де, крім словенців, також виступали команди Англії і Туреччини, синьо-жовті змушені були добувати путівку на Євро-2014 у стикових поєдинках з Угорщиною. Обмінявшись домашніми перемогами (2:1 та 5:4), наша дружина пройшла далі за правилом виїзного гола.

Цими неспокійними днями, коли душа щемить від болю за постраждалих під час майданівських протистоянь, коли, здавалося б, зовсім не до пісень, у голові невідомо звідки з’являються давно забуті рядки Булата Окуджави: «Возьмемся за руки, друзья, чтоб не пропасть поодиночке». І справді, візьмімося! Йдеться, зрозуміло, про всіх тих, кому наша держава, наша країна дорога. І найперше серед них — про нас, журналістів.
Пам’ять переносить років на двадцять назад, коли довелося працювати в міській газеті «Черкаси». Тоді, у перші роки незалежності, зрозуміло, до журналістів за радянською традицією продовжували ставитися як до «підручних партії», коли будь-яке вільнодумство засуджувалося. І коли на газету, яка в ході дискусії насмілилася опублікувати лист відомого письменника лауреата Шевченківської премії Василя Захарченка до ветеранів, щоб вони схаменулися й переглянули своє ставлення до комуністичних вождів, до червоних радянських прапорів, адже воювали насправді за народ, за добробут своєї країни, з усіх боків обрушився шквал осуду. Газету, по суті, намагалися знищити, зацькувати підставними «зверненнями», судовими позовами, а колеги з інших видань, телебачення, радіо чомусь просто… мовчали. Хоч пошепки й говорили між собою про кричущу несправедливість. 

Хоч фахівці постійно попереджають про перенасиченість ринку праці представниками одних спеціальностей, і дефіцитом інших, та під час вступу до вишів конкурс на так звані престижні факультети не зменшується. І не лише тому, що так багато молоді мріє про фах юриста, економіста тощо. Для багатьох головне насамперед здобути престижний диплом. А де працюватимуть — це вже інша річ. Бо робота за фахом «світить» далеко не всім, і тут навіть не важливо, який у тебе диплом. Це довели експерти Дослідницького центру Міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна. Вони під час дослідження з’ясували, що тільки 36% українських працівників трудяться за спеціальністю. 20% зауважують, що їхня робота пов’язана з отриманим фахом лише частково, а 44% довелось змінити професію.