Ця історія достойна голлівудських фільмів. На жаль, поки що з невідомим фіналом. Пекельна пожежа, що сталася на обійсті родини Данилів у минулі вихідні у віддаленому гірському селі Долинівка Сколівського району, що на Львівщині, забрала життя трьох дорослих і двох дітей. Життя єдиного 11-річного Андрійка, що вижив, але отримав 80% опіків тіла, рятуватимуть у бостонській клініці, де свого часу лікувалася Надійка Овчар. Ця українська дівчинка винесла свою сестричку з палаючого будинку і теж постраждала від вогню…

Цей день мало чим відрізнявся від інших. У гірських селах вечоріє швидко. А Долинівку ще й снігами замело та дошкуляли люті морози. В таку погоду на вулиці довго ніхто не затримується. Родина швидко впоралася по господарству: нагодували худобу, все позакривали на ніч, аби живність у стайні не мерзла. Діти, як завжди, ввечері сиділи у діда й баби: у літній кухні було тепло і затишно, та й гуртом — веселіше.

Не те, що у дерев’яній хаті (у гірському карпатському краю тільки з дерева й будують, бо все ж дешевше за цеглу обходиться) — хоч скільки б дров  спалив, усе одно прохолодно. А в люті морози ще й вітер швидко видуває тепло.

Серед низки державних контролюючих органів Антимонопольному комітету чи не найпростіше звітувати про свою роботу — порушень у будь-якій сфері життєдіяльності суспільства хоч відбавляй. От якби ще й повноваження мав ширші, зовсім проблем не було б. Адже нині, розслідуючи ту чи ту справу, він користується тільки тими документами, які йому надають, а не тими, які міг добути самостійно.  

За підсумками січня, 390 вітчизняних компаній, які мали залишки невідшкодованого ПДВ на суму до 1 млн грн, отримають свою компенсацію, запевнив голова Державної податкової служби Олександр Клименко під час нещодавнього засідання Ради підприємців при Кабінеті Міністрів. Свої висновки податкова вже направила до Державного казначейства.  

Відтепер світові цікавий лише один бій, за який я не пошкодував би жодних грошей і в якому брати зійдуться між собою, зазначив  якось найскандальніший промоутер усіх часів хитрий лис професіональногоного боксу Дон Кінг, характеризуючи  нинішню ситуацію у верхньому ешелоні.  Однак  об’єднавши в  одній родині всі чемпіонські пояси, найтитулованіші  брати не поспішають «розщедрювати» товстосума. Їм більше до вподоби дивитися в одному напрямку.  

 Фразу, винесену в заголовок, ми почули лише на третьому році навчання на факультеті журналістики ще в стінах сповитого легендами «жовтого корпусу» столичного університету. Саме тоді на студентів газетної спеціалізації очікувала зустріч із викладачем спецкурсу Степаном Колесником.

Відверто кажучи, досвідчені старшокурсники лякали нас: на лекціях доведеться тріпотіти, наче зайцям у зимову хурделицю. Те, що знаний нарисовець, публіцист і письменник Степан Павлович дуже вимогливо ставився до тих, хто свідомо обрав на ниві журналістики складний газетярський шлях, відверто розповідали й викладачі. Мовляв, потрапите до його рук, тоді й сьорбнете справжньої професійної науки.

Свого часу до луганського басейну «Юність» п’ятирічного Сашка привела мати. Вона сама колись займалася стрибками у воду з трампліна саме тут. Щоправда, у сина виходить краще.

— Я помітила хлопчика відразу, хоча на той момент він займався у тренера по набору, і був дуже скромним, навіть сором’язливим. Але на воді ставав сміливим та швидким, — згадує головний тренер збірної України Тамара Токмачєва. — Його спортивний талант — погашений вхід у воду. Це високий клас виконання і технічна майстерність, коли людина входить у воду без єдиної бризки. Тому Сашко виділяється зараз і серед спортсменів збірної України. 

 Як і багато років тому, професія ведучого на телебаченні сьогодні є однією із найпопулярніших у рейтингу дівочих мрій. Зачіска, білозуба усмішка, популярність — ну як тут школярці останніх класів утриматися від спокуси приміряти на себе такий перспективний багатообіцяючий образ? Для багатьох тисяч дівчаток уособленням цієї мрії була диктор українського телебачення Світлана Білоножко.

На телебаченні вона пропрацювала 14 років. І цю сферу мас-мадіа вивчила до найменших дрібниць. Сьогодні Світлана Григорівна може докладно прокоментувати нюанси професії-мрії, про існування яких пересічний глядач навіть не здогадується. Скажімо, розвінчати міф про нереальну заможність дикторів телебачення («За державний кошт ми могли придбати 3-4 сукні, а загалом викручувалися самі, — згадує пані Світлана. — Коли мій чоловік Віталій їздив на гастролі за кордон, то всі вільні гроші витрачав на вбрання для мене»). Зізнатися нарешті, що професія ведучого на ТБ тоді не була стовідсотково безпечною (це зараз телебачення працює з цифровими камерами, а 30 років тому техніка давала випромінювання, дикторів щороку перевіряли на радіацію). І вже не маючи безпосереднього стосунку до телебачення, подякувати цій професії за те, що навчила бути організованою, тримати удар і попри все йти далі.

Один з найяскравіших  письменників сучасної української літератури  Сергій Жадан  живе в Харкові. Але, як і личить  справжньому знавцеві людських душ, він не обмежується рамками одного міста: багато подорожує і так  само плідно працює. Загалом творчість  Сергія Жадана справедливо можна назвати «новою українською прозою», бо в ній автор відкриває читачеві світ, побачений очима молодої, не байдужої до життя людини, наділеної почуттям гумору та гострою іронічністю.

Чудовий розкішний парк, прикрашений скульптурами минулих століть, водоспади, острівці, з’єднані кам’яними мостами, — такий неповторний мальовничий пейзаж відкривається з високої, увінчаної дзвоном, вежі відремонтованого і реставрованого замку-фортеці. Саме така унікальна споруда рідкісна — зведена на природному фундаменті у вигляді гранітної скелі, що на кілька кілометрів глибоко під землею і з усіх боків омивається річковими водами.

Я працюю у приватному акціонерному товаристві «Львівський локомотивно-ремонтний завод» з 1999 року.

Згідно з постановою Кабміну «Про присудження премії Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави» від 27 червня 2003 року №972, мене нагородили дипломом лауреата у номінації «За виробничі досягнення».

Однак з 2003 року і донині завод не здійснює доплати до моєї заробітної плати. Поясніть: чи належить мені така доплата, і якщо так, то в якому розмірі?

І. КАЧМАРИК, с. Підгать Львівської обл.