У фінальному запливі на 200 метрів комплексом Максим встановив черговий паралімпійський рекорд, випередивши срібного призера росіянина Олександра Неволіна-Свєтова на цілих дві секунди.

— 200 метрів комплексом для мене важка дистанція. Перемогу буквально вирвав зубами. На фініші вже не відчував ні рук, ні ніг. Приходив до тями півгодини, — зазначив щасливий переможець після церемонії нагородження. — Це моя друга Паралімпіада, і я став на чотири роки дорослішим. Перемоги тепер даються важче, і цінуєш їх більше. Пам’ятаю, що від двохсот метрів комплексом у Пекіні я також відходив важко. Та коли медаль висить на шиї, то забуваєш про всі негаразди і як на крилах летиш над землею. 

Свого приятеля Романа, що мешкає в будинку в передмісті Києва, я давно не бачив таким розгніваним. На нашу заздалегідь обумовлену зустріч він запізнився хвилин на сорок, а на моє іронічне зауваження щодо його незвичної непунктуальності та поганого настрою роздратовано відповів:

— Я подивився б на твій настрій, якби у твоїй хаті на цілу добу «вирубили» світло! До того ж, це вже третє чи четверте тривале відключення електрики з початку серпня! Тільки-но сильний дощ, шквальний вітер — і в нашому селищі світла немає. І жодної відповідальності власників енергомереж. Мабуть, «автономку» встановлюватиму: електрогенератори купуватиму, — вже спокійніше завершував свій монолог Роман. 

З перших днів Чорнобильської катастрофи, коли на телеекранах з’являється Прип’ять, оператори обов’язково показують ляльку у покинутій багатоповерхівці. Сприймають її не як забуту дитячу іграшку, а як своєрідний символ повернення місту життя. Є й інша реальність: на східцях, що ведуть до колишнього будинку культури, пробивши бетон, ростуть дерева. Вони ніби намагаються закрити від світу величезну трагедію. Але те й інше неможливо. Чи ж повернуться туди люди і ким? Про це наша розмова  з першим заступником голови Державного агентства з управління зоною відчуження Дмитром БОБРОМ. 

На запитання, що чекає на ринок пасажирських автоперевезень у найближчому майбутньому, годі шукати конкретної відповіді. Чутки поширюються найрізноманітніші: від оптимістичних тверджень про виведення з тіні цього досить прибуткового сектору економіки  до банального переділу ринку під виглядом укрупнення компаній. Підгрунтям для таких розмов стали наміри Міністерства інфраструктури реформувати ринок пасажирських автоперевезень. Причому не в далекій перспективі, а вже наступного року.   

Ще кілька років тому седнівські школярі забігали до кабінету директора Валерія Іванова і дивилися на макет нового навчально-виховного комплексу як на казку. Чи матиме вона щасливий кінець, залежало від дорослих, їхнього уміння і, головне, — бажання згуртуватися навколо цієї справи. На якомусь етапі будівництво, розпочате у 2007 році, мало не перейшло до розряду довгобудів. Тим часом учні продовжували мерзнути в 300-річному «панському» будинку — колишній садибі представників козацької старшини Лизогубів, де взимку температура повітря опускається до 10—12 градусів. 

Минуло 100 років відтоді, як улітку 1912 року двоє хлоп’ят-пастушків —  Федір Деркач та Карпо Манжа, випасаючи череду корів на околиці села Мала Перещепина Новосанжарського району, випадково натрапили на скарб. За однією з версій, край півпудової срібної вази злегка виднівся в розмитому річкою піску, тож хлопці відкопали її руками. Ще кажуть, що хтось із пастушків провалився ногою прямо в горловину тієї посудини. Начебто, дізнавшись про знахідку, батьки пастушків попросили їх ще пошукати на тому місці. І незабаром до першої коштовності додалося ще одинадцять золотих кубків із самоцвітами…  

  Сина чернігівського княжого подружжя Святослава Ольговича і Катерини Петрилівни Ігоря за звичаями часу виховували як воїна. Ще підлітком княжич був досить вправним, аби поруч із дорослими боронити від половців своє місто, і досить освіченим, аби брати участь у боярських нарадах. Його дружиною стала Єфросинія, донька Ярослава Осмомисла, а невісткою — донька половецького хана Кончака, на Сіверській землі вихрещена в Свободу. Символіка цього імені відповідає зображеному в «Слові…» епізоду життя новгород-сіверського князя — невдалому походу на бій «за землю руську», полону, втечі і щасливому поверненню додому.

День знань у Придніпров’ї відзначили відкриттям нових шкіл, розрахованих загалом на 921 учня: двох сільських та однієї в обласному дитячому центрі соціальної реабілітації «Перлина Придніпров’я». Усі вони забезпечені комп’ютерною технікою, новими меблями та навчальним обладнанням, енергоощадними вікнами й сучасними котельнями. На 100% забезпечені безкоштовним підвозом дітей і вчителів, мають власні сторінки в Інтернеті, щоб брати участь у проекті «Обласна електронна школа». 

Настоятель парафії української православної церкви з Чикаго (США) Іван Боярчук привіз на Волинь і передав керівникові облдержадміністрації Борису Клімчуку образ Покрови. Унікальність артефакту полягає в тому, що на цьому образі у 1942 році приймали присягу на вірність нашому народу вояки Української Повстанської Армії. Свого часу, розповів представник української діаспори, ікона належала Романові Шухевичу, який переправив її в Чехію. Потім вона потрапила в руки владики Петра — головного казначея ОУН, який у повоєнні роки жив із родиною Івана Боярчука. Помираючи, митрополит Петро заповідав знайти таке місце на землі, де ікона буде у безпеці. 

Удруге в Тернополі провели західноукраїнський весільний фестиваль. Облаштували виставку, де свою продукцію, творчі роботи представляли салони, агенції, фото- та відеооператори, флористи, дизайнери, стилісти.