Родичі далеких у часі трипільців по материнській лінії —55% українців. Це, за словами відомого археолога Михайла Відейка, підтверджують проаналізовані ДНК, де закодовані всі наші предки.
Але кровна споконвічна спорідненість із ними, високоцивілізованими в європейському просторі кількох тисячоліть тому, — ніщо, коли вона не помножена на такого ж рівня успадковані помисли і вчинки. А як вирахувати, скільки відсотків у кожному їхніх чеснот? 

Далеко не індустріальна Житомирщина нині на першому місці в державі за темпами приросту промислового виробництва. Причому цього досягнуто не на тлі спаду чи стагнації, адже впродовж останніх років забезпечувався щорічний приріст на рівні 8—11%. Отож показник у 37,1%, про який прозвітували за підсумками першого півріччя, — справді вагомий здобуток.  

Відвідавши зрошувані овочеві плантації ТОВ «Агробізнес ТСК», яке орендує понад 5000 гектарів сільгоспугідь у Недригайлівському районі на Сумщині, мимоволі згадалося твердження, що все пізнається в порівнянні. За радянських часів вершиною поливального мистецтва вважалися дощувальні установки «Волжанка», «Дніпро», а «Фрегат» мали одиниці колгоспів — здебільшого мільйонери. Звісно, там гарантовано одержували високі врожаї овочів, а в деяких господарствах — картоплі, багаторічних трав.  

Комунальне підприємство «Сумижитло», створене рік тому, пройшло доволі складний і звивистий шлях становлення. Однак, до честі міської влади, яка ініціювала починання, і самих комунальників, підрозділ однозначно відбувся і тепер наполегливо наводить лад у Сумах. Городяни теж упевнилися, що подальша «ЖЕКізація» вела до глухого кута, з якого було б усе складніше шукати виходи.
Головний принцип, яким керувалася міська влада, дати їй можливість реально впливати на роботу комунальної служби в особі єдиного підприємства, що комплексно відповідає за стан справ у Сумах. 

У багатьох сім’ях побутує думка: діти  вийдуть у люди, коли отримають вищу освіту. Байдуже, за якою спеціальністю. Важливо, щоб були престижний виш і диплом у кишені. Скільки ж молоді потім гірко розплачуються за свої помилки! Що робити, коли робота за спеціальністю не подобається, а влаштуватися на іншу неможливо?
Яскравий приклад знайомої родини. Донька закінчила медичний інститут і… поповнила лави безробітних. По-перше, вона страшенно боїться крові, а по-друге, у медиків дуже мізерна зарплата. 

Наш автомобіль зупинився якраз біля малесенької станції кілометрів за три від Черкас. Літня спека й неполадки в охолодженні двигуна змусили певний час перечекати, поки можна буде продовжити шлях. Я з цікавістю дивився на маленьке, на кілька будинків селище, повз яке і вночі і вдень пролітають  автомобілі й поїзди. Пролітають, ніби лишаючи поза кадром це тихе існування забутого поселення. Але ж тут, як і скрізь, живуть і працюють люди зі своїми повсякденними клопотами.  

Нинішнього літа виповнюється 90 років відтоді, як почала працювати на ниві українського слова родина Копиленків. Спершу дід, Олександр Іванович, улюблений багатьма поколіннями письменник, затим батько Любим Олександрович — блискучий публіцист, перекладач, письменник, а нині його діти Олександр та Марія роблять свій внесок у розвиток сучасної української публіцистики.
І кожного разу книжки та статті усіх поколінь цієї родини порушують болючі питання розвитку української культури, ролі інтелектуальної еліти в політичних процесах. 

На Червону планету приземлився апарат НАСА «К’юріосіті» («Допитливість»). Мінімум два роки він шукатиме ознаки життя на Марсі, аналізуючи його атмосферу, грунт і гірські породи. Цей проект коштував США два з половиною мільярди доларів і став одним з найдорожчих в історії НАСА.
Проекту присвятили 10 років, але в ці хвилини від співробітників НАСА вже нічого не залежало. Космічний апарат здійснював посадку в автоматичному режимі. 

Загалом цим майстрам годиться знати, як найкраще викроїти і пошити. Та нинішні фахівці, котрі працюють на чималому підприємстві, воліють мати ще й упевненість у стабільності свого виробництва. Адже воно одне з небагатьох в області, де 68% працівників — інваліди, переважно з вадами слуху. У час, коли й абсолютно здоровим співгромадянам не завжди вдається знайти роботу, Чернігівське навчально-виробниче підприємство УТОГ відкрите для молодих кадрів і лишається на плаву:
— Ми активно співпрацюємо з центрами зайнятості, запрошуємо інвалідів до нас на роботу, — розповідає його директор Людмила Зубрицька. 

Наприкінці 1980-х я чергував на випускові обласної молодіжної газети, у якій тоді працював. І в матеріалі молодого журналіста Володимира Данилюка із захопленням прочитав нові факти про життя уславленого радянського розвідника Миколи Кузнецова. Оце так удача!..
Але волинський читач доступу до журналістської сенсації тоді так і не отримав. Бо цензор (була у комуністичні часи в друкарнях така посада!) зіслався на отримані ним нові службові вказівки.