Друга батарея протитанкового дивізіону 55-ї Запорізької артбригади під командуванням 28-річного майора Антона Логвинова стала легендою ЗСУ: її «рапіри» (100-міліметрові протитанкові гармати) влучно б’ють техніку терористів прямою наводкою. Вони успішно утримують позиції ЗСУ і добровольчих батальйонів на всій лінії фронту у зоні АТО. Цей підрозділ виконував бойові завдання спочатку на Маріупольському, а потім — на Дебальцевському напрямках.
Кошмар окупантів
Як розповів заступник комбрига підполковник Ігор Немінський, під час боїв за донецький аеропорт наші розвідники підслухали розмову двох терористів. Один каже другому: «Ти коли цю батарею вже вб’єш?» А той йому: «Та ніяк не можу! Вони наче невидимки!»
— Наш головний козир — мобільність, підвищена швидкість згортання і бойового розгортання підрозділів. Наші хлопці за один бій змінюють по три-чотири позиції, — пояснив Ігор Вікторович.
А Антон Логвинов підтвердив авторці цих рядків, що його «рапіри» не тільки успішно протистоять броні, а й влучно знищують мобільні міномети ворога, облаштовані на базі мікроавтобусів або вантажівок. Таку мобільну групу важко вразити, адже вона швидко змінює позиції. Та артилеристи розробили власну тактику: передбачали дії ворожих розрахунків і били по них.
Проросійські найманці прагнули знищити наших хлопців, навіть натравили на них висококласну снайперку на прізвисько «Відьма». Вона ретельно пильнувала їх і вдень, і вночі. Втім, запоріжці довели, що також вміють добряче «чаклувати». Тож «Відьма» замовкла — навічно. З бойовиками протитанкісти воювали без втрат.
Антон лише недавно змінив свої чотири капітанські зірки на погонах на майорську. Попри молодий вік, підлеглі поважають командира.
— Уже переконався, що вік для командира не має значення. Необхідно, щоб тобі вірили і йшли за тобою в бій, — стверджує Антон. — До того ж ми, молоді, вочевидь, більш стрімкі, можливо, амбітні, але вже іншої — української формації. Виховані в Україні, тож усвідомлюємо себе громадянами своєї Вітчизни і готові на все, щоб її захистити. Бо ж буває, що «старі командири» демонструють боягузтво, навіть техніку виводять з ладу, аби не вийти на бойові позиції.
Нині стільки юнаків очолили бойові підрозділи й успішно несуть на своїх не за роками змужнілих плечах тягар відповідальності, що можна вже аналізувати своєрідний феномен молодих командирів.
Родинні зв’язки
Антон Логвинов — молодший син заступника Запорізького обласного військового комісара з роботи з особовим складом полковника Михайла Логвинова. І його старший брат 30-річний Сергій — теж військовий, майор-розвідник.
Логвинов-батько, маючи всі важелі для убезпечення своїх хлопців від служби на передовій, навіть думки не припустив ними скористатися. Жодна невтаємничена людина не знала, що обидва сини військкома несуть службу в АТО.
А щойно трапилася нагода, сам відбув у зону бойових дій. Свій вчинок тоді так аргументував:
— Десятки запорізьких хлопців уже склали голови, захищаючи Вітчизну. Щодня маю дивитися в очі їхніх батьків, дружин, дітей, адже я їх туди відправляв. Тож маю стати пліч-о-пліч з нашими воїнами.
Згадала про це у розмові з Антоном. І відчула, як він збентежився. Батько для сина — авторитет. А ще дуже дорога серцю людина. І хлопець переймається, щоб із ним не трапилося лиха.
— Змалечку ми, — каже хлопець, — жили родиною в гуртожитках, батько весь час на службі. Брат Сергій вирішив вступити до Сумського військового інституту ракетних військ. А я 2002-го вступив до Запорізького військового ліцею «Захисник». 2009-го випускався із Львівського інституту сухопутних військ, на іспити прибув командир 55-ї Запорізької артбригади полковник Сергій Брусов і ангажував мене до себе. У бригаді починав лейтенантом на посаді командира взводу 2-ї батареї протитанкового дивізіону. Тепер уже її командир.
Бронебійний аргумент
Координатор волонтерської групи Світлана Ушакова (з нею авторка цих рядків вже побувала чи не на всіх позиціях українських захисників у зоні АТО — возили харчі, одяг, пічки-обігрівачі, генератори тощо, а також примірники «УК», бо наші газети там наче ковток свіжого повітря) Антоном Логвиновим дуже пишається.
— У нього у підрозділі залізна дисципліна, — підтверджує вона. — Якщо у нас такі сини, то ми — непереможні.
За дух високий, за незламну волю і прагнення свободи для України щиро дякував артилеристам настоятель Запорізької греко-католицької громади отець Андрій Бухвак, який у складі нашої волонтерської групи прибув у розташування батареї.
— Тут, на передовій, немає невіруючих людей, як немає поділу вірян за конфесіями. Завдячуючи Богу і його любові ми зможемо зупинити агресію, протистояння, конфлікти і збудувати нову щасливу Україну, — звернувся до хлопців отець Андрій. — Дякую вам за те, що ви тут, за те, що захищаєте нашу землю. І пам’ятайте, що ви не самі. Про вас дбають багато людей. І коли ці сторінки історії будуть перегорнуті, усвідомлюватимете, що саме ви були її творцями.
Священик освятив бійців і техніку, щоб хлопці відчували силу особливої Божої присутності. Артилеристи переконані: «рапіри», які вони використовують лише для захисту, — ефективний бронебійний аргумент на користь мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.
Ми в Google+