Позивний «Бумер» він отримав ніби у спадок ще 2014 року. Під Дебальцевим підрозділ, у якому служив Ярослав Кульбака, утримував позицію з такою назвою. Міцна статура, чорна борода, чіпкий погляд ніби підтверджують, що цей позивний причепився до нього не просто так. Є в цьому слові щось загрозливо-таємниче.
Хоч насправді Ярослав геть не схожий на бармалея. У повсякденному спілкуванні це чуйний і доброзичливий бородань, готовий прийти на допомогу в будь-якій фронтовій ситуації. Зате як командир — вимогливий і до підлеглих, і до себе. Коли підрозділи бригади один за одним визволяли населені пункти правобережжя Херсонщини, він усіляко сприяв тому, щоб офіцери пресслужби його рідної 46 окремої аеромобільної бригади ДШВ максимально побачили й відчули всю важливість моменту, занурилися в атмосферу деокупації. Знаючи ситуацію зсередини, підказував, де події розгортаються цікавіше, гостріше, масштабніше. Завдяки його сприянню вдалося зробити безліч унікальних кадрів, які вже стали історичними, — свідченням великого подвигу нашого війська.
Щоб відчути солодкі миті визволення наших земель, їх кілька місяців Ярослав Кульбака як командир взводу, а згодом і роти, пропахав на пузі. Усі виїзди підрозділу на переправу через річку Інгулець, зайняття плацдармів, ворожі обстріли й штурмові дії поблизу Білогірки, Давидового Броду чи Великого Артакового він відчув власним тілом. А нагородою для себе вважає вселенську вдячність жителів визволеної частини Херсонщини. У такі щемливі зворушливі моменти розчулитися готові навіть сильні й непохитні чоловіки.
Офіційну нагороду — орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня в Бахмуті йому вручав особисто Президент Володимир Зеленський. Ще напередодні ввечері «Бумеру» було невтямки, що його нагороджуватимуть. Не в парадних кабінетах, а майже впритул до передової. І зробить це Верховний Головнокомандувач. Натомість «Бумер» залишив автограф від імені 46 окремої аеромобільної бригади на прапорі України, який бійці подарували Президентові. Як же офіцер здивувався, коли побачив це знамено в руках глави держави під час його виступу в американському Конгресі. А коли цей прапор з рук Володимира Зеленського отримала в подарунок спікер Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі, невимовній радості й гордості за своїх хлопців не було меж.
Це стало своєрідною нагородою для всіх воїнів, хто восени визволяв від окупантів правобережжя Херсонщини, хто у грудні зупиняв російську навалу під Бахмутом, хто разом з ним ітиме далі до нашої остаточної Перемоги.
Бахмутом його рота просувалася будинок за будинком, вулиця за вулицею, квартал за кварталом. Окупанти поробили з будинків, як вони вважали, неприступні фортеці. Звідки зазвичай ведуть вогонь у міських боях? Переважно з вікон — це класика міської тактики. А тут і вікна є, але з них не видно пострілів. Кулі літають над головами, суцільне вогняне пекло.
На тривале з’ясування часу не було, і винахідливість русні вдалося розшифрувати доволі швидко: за короткий час окупації кварталів на околиці міста вороги встигли пробити отвори у стінах будинків, поробивши в них приховані бійниці. Клопоту вони наробили нівроку, але придані бригаді танкові екіпажі виконали роботу на відмінно. Окупанти не здавалися. Тож їх доводилося знищувати фізично. Усіх, хто стояв на шляху наших воїнів.
«Ворог у нас непростий, сильний, багатий, впертий і підступний, — ділиться роздумами Ярослав. — Із такими природними ресурсами та обсягом рабської біомаси він може воювати роками. Тому для мене не існує так званих хороших і поганих росіян. Адже чим перші кращі за тих, хто посилає їх сіяти смерть у нашій країні?»
«Якось на нараді, коли я збирав усіх командирів взводів і їхніх заступників, ставив питання: у разі загибелі або поранення командира роти хто готовий узяти керівництво на себе? — згадує майор Артур Дяченко, колишній командир «Бумера». — Більшість офіцерів відповіли невпевнено. Хто, думаєте, без вагань і розмірковувань відповів ствердно? Саме Ярослав. І я так і робив на нього ставку. І вона зіграла, та ще й як!»
У цивільному житті «Бумер» півтора десятка років зі своїх сорока віддав державній службі. Пройшов шлях від інспектора до керівника міської установи однієї з державних структур. Цивільні навички керівництва різними колективами стали у пригоді під час командування військовими підрозділами. Він володіє якоюсь незримою магією тяжіння до себе. Бійці неабияк поважають свого командира. Тож готові йти з ним хоч на штурм, хоч до біса на роги.
офіцер служби зв’язків з громадськістю 46 оаембр,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+