Із початком цього року художниця, доцент, кандидат мистецтвознавства з міста Кременець на Тернопільщині Олександра Панфілова взялася за творення серії портретів про жінок золотого віку — тих, у кого помітні прожиті роки, а кожна зморшка може розповісти історію життя. І писати хотілося не з уяви, а з дійсності. В інтернеті шукали цікаві світлини майбутніх героїнь полотен. На першій картині, яку назвала «Літня жінка», зобразила пані в зеленій картатій хустці, яка з хитринкою, але впевнено дивиться в далечінь, у прийдешнє.

Проте в лютому рашисти вдерлися в Україну повномасштабною війною. На певний час мисткиня відклала пензель. Але з часом вирішила продовжити заплановану серію. Тепер на них постають жінки, які пройшли через російську агресію й окупацію.

Галина з Миколаївщини, Валентина з Бучі

«Старенька в рожевій хустині». Фото з особистого архіву Олександри ПанфіловоїНині Олександра Панфілова пише портрети бабусь війни, яких побачила в телевізійних сюжетах. У новинах шукає образи для майбутніх робіт. Передусім серце художниці вражає та історія, яку з телеекрана розповідає про пережите в окупації конкретна жінка поважного віку. Пані Олександра осмислює її й береться до писання.

Перше полотно з’явилося наприкінці квітня. Три портрети вже встигла показати на виставці в Тернопільському обласному художньому музеї. Дві роботи, щоправда, їх фоторепродукції, взяли участь у віртуальному художньому  конкурсі  й здобули визнання.

Не за іменами називає портрети авторка, а за певними ознаками, як-от «Синя хустка», «У кептарику», «Біля дровітні». Вона переважно не знає імен зображених жінок і того, чи вони хотіли б бачити ці полотна. Адже в телесюжетах вони дають інтерв’ю в розпачі чи задумі — емоції, як правило, не позитивні. До того ж іноді в титрах телевізійники навіть не вказують імені людини.

Олександра Панфілова знає, що одну з бабусь війни звати Галина, живе вона в селі Квітневе на Миколаївщині. На портреті художниця зафіксувала мить, коли жінка в яскравій рожевій хустці, зболена пережитим жахіттям російської окупації, тримається за огорожу.

Нині мисткиня працює над новою роботою. Цього разу їй уже відоме не лише ім’я, а й прізвище героїні: Валентина Чікмарьова з міста Буча.

Героїнями портретів художниці з Тернопілля стали жінки золотого віку з Київщини, Чернігівщини, Миколаївщини, Луганщини. Була б втішена зустріти їх, поспілкуватися. Можливо, колись так і станеться.

Доки ж кровопролитна війна триває, пані Олександра писатиме портрети бабусь, передаватиме їхні емоції, біль пережитого й водночас радість звільнення від окупації на полотні. І з нетерпінням чекає на нашу Перемогу, на час, коли творитиме портрети з усміхненими, щасливими жінками поважного віку, заради яких і починала серію. 

Розмаїття композицій

«Синя хустка»Портрет — не єдиний жанр образотворчого мистецтва, який захоплює Олександру Панфілову. Але він вивів її на мистецьку дорогу, якщо зважати на один випадок. 11- чи 12-річною вона гуашшю вирішила змалювати маленьку італійку з відомого портрета Ореста Кіпренського «Дівчинка в маковому вінку з гвоздикою в руках». Знайома, побачивши цю копію,  здивувалася, що це писала Олександра.

«Була впевнена, що малювала моя мама, яка теж має художні здібності, — розповідає Олександра Панфілова. — Тоді ця пані похвалила мене, й це стало величезним зарядом віри у власні творчі сили».

Мама захоплювалась олійним живописом, мабуть, тому й купила доньці олійні фарби. Олександра весь час малювала. У родині не було професійних художників, але на стінах помешкання висіли різні картини. Були серед них і монохромні акварелі дідуся по татовій лінії.

Із часом Олександра дізналася про іменитих прадідусів. Один з них — Михайло Тучемський 1916 року заснував і був першим директором музею імені князів Острозьких, правонаступником якого став Державний історико-культурний заповідник міста Острог на Рівненщині. Прадідусь по маминій лінії Павло Ященко — випускник Сорбонни, його розстріляли за сталіна.

Олександра Панфілова ще старшокласницею збагнула, що малярство — не лише захоплення і їй варто здобути відповідний фах. Проте після закінчення загальноосвітньої школи вступила до Кременецького медучилища (нині коледж). Диплом медика здобула, але відчула, що це не її покликання. І знову навчання — у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки на кафедрі образотворчого мистецтва. Нині тут вона викладає. За сумісництвом працює в рідному Кременці в гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка.

2009 року захистила кандидатську дисертацію. Темою її наукової праці стало «Мистецьке життя Кременеччини 20—30-х років ХХ століття». У ній вона розкрила особливості культурних процесів цього періоду. Досліджувала не лише розвиток образотворчого мистецтва, а й музики, фотографічного руху, архітектури.

Із бабусиних розповідей знала про багато тогочасних культурно-мистецьких заходів. Заглибилася в архівні документи, із задоволенням відвідувала різні музеї. Каже, у 1930-х роках митці заполонили Кременець. Місто для групи краківських художників, які називали себе колористами й захоплювалися французьким імпресіонізмом і новаторським постімпресіонізмом, стало постійною локацією проведення пленерів.

«Кременецька канікулярна художня студія згуртувала навколо себе чимало вагомих особистостей, випускників провідних польських мистецьких академій», — розповідає Олександра Панфілова. Вона додає, що частину творів, написаних тоді у Кременці, нині можна побачити чи не в усіх музеях Польщі. 

До слова, Олександра Панфілова — авторка понад 30 наукових праць на культурознавчі та краєзнавчі теми. Активно бере участь у пленерах, виставках, фестивалях, проєктах, зокрема міжнародних. Була учасницею творчих зустрічей, симпозіумів, інших заходів разом з польськими колегами.

Роботи Олександра Панфілова демонструє в різних експозиціях, зокрема жіночого мистецького гурту «Палітра», що діє у Кременці, до складу якого входить уже майже 20 років. Організувала десять персональних виставок. Крім портретів, творчий доробок мисткині містить натюрморти, квіткові композиції, пейзажі.

Пані Олександра впевнена, що самовдосконалення надзвичайно важливе, тож  прагне урізноманітнювати себе не лише в жанрах, а й у техніках. Вона занурилася в олійний живопис, їй до вподоби акварель. Захоплення у поціновувачів мистецтва викликає її розпис на склі, але тут вона творить образи абстрактні, містично-загадкові.