У невеликому містечку під Житомиром сталося вбивство. Події розвивались за банальним і від того ще страшнішим своєю буденністю сценарієм. Весела компанія «розслаблялась» у кафе, де один із учасників вечірки приділяв особливу увагу дружині свого знайомого. В результаті вона вимушена була «остудити» запал надокучливого кавалера не дуже гречною (хоч, як на нинішні часи, цілком підцензурною фразою). Натомість підпилий залицяльник цілком у дусі провінційного розуміння гендерної політики відповів «дамі серця» не менш грубими словами. Зрозуміло, що законний чоловік став на захист ображеної дружини і вийшов із кривдником надвір «для розмови». Та вже за кілька хвилин гарячий донжуан повернувся до залу один, коротко кинувши жінці, яка його «принизила»: «Іди, забирай свого. Готовий…»

Як згодом з’ясувалось, йшлося зовсім не про образний вислів. Лікарі «швидкої допомоги» констатували смерть потерпілого, а його вбивця не заперечував своєї провини, хоч, мовляв, нікого не хотів позбавляти життя, а «просто так вийшло».

Здавалось би, чи варто дивуватись черговій розбірці серед гопників з їхнім «особливим» розумінням «чоловічої честі» і не менш специфічним ставленням до жінок, у яких, на переконання «справжніх хлопців», лише одне призначення? Та насправді вечірку влаштували… офіцери, які відзначали професійне свято свого роду військ. Більше того, за столом перебував командир військової частини, якого нині, щоправда, вже відправили на пенсію. Та ніхто з присутніх навіть не спробував перешкодити «чоловічій розмові» чи хоча б вийти разом із забіяками на вулицю…

Отож за мовчазної згоди оточення, для якого, найімовірніше, подібне з’ясування стосунків вже перетворилось у норму, сталося те, що сталося. Хоч особисто мені не вкладається в голові, як дорослі дядьки з офіцерськими погонами на плечах тепер дивляться в очі дітям-школярам, що виховуються в обох родинах, загиблого і поки що підсудного. Ще страшніше, що складається прикре враження: йдеться не про окремий сумний випадок, а погане правило, коли жорстокість (а точніше, нічим не виправдане звірство) стає синонімом мужності. Згадаймо про резонансний скандал із «учбово-показовим» убивством бездомних собак в одній із військових частин Житомира, що прогримів не лише на всю Україну. Як і слід було очікувати, розслідування завершилось нічим, адже в армії не прийнято «виносити сміття з хати», навіть коли йдеться про насильницьку смерть військовослужбовців, не кажучи вже про якихось бродячих «братів наших менших». Навіть якщо їх прямо на плацу перед строєм рубали саперними лопатками, а трупи підривали піротехнічними пакетами, призначеними для імітації вибухів.

Гірко, коли мужність і садизм стають синонімами. Ще страшніше, коли поняття офіцерської честі зводиться до здатності «начистити морду» чи навіть вбити за спробу захистити власну дружину. Та чи не найпікантніша подробиця: підсудного на сьогодні лише «відсторонено від виконання службових обов’язків». Отож лише від рішення суду залежить, чи залишиться за вбивцею високе звання офіцера. Втім, Феміда при розгляді справи керуватиметься виключно юридичними, а не моральними нормами. Тим часом як усі, хто того фатального вечора міг, але не захотів виявити елементарну порядність, навряд чи заслуговують на високе звання захисників України і її народу.